Багато цікавого про чарівних істот українського міфу можна буде дізнатися від дослідниці Дари Корній, яку запросили на зустріч у Ладижин на 1 листопада, щоб ознайомила зі своєю книгою і розповіла про наш Хелловін
- Про український Хелловін або свято Осінніх Дідів багато може розповісти наймагічніша українська письменниця Дара Корній.
- Завтра, 1 листопада, вона зустрінеться у Ладижині з читачами, аби ознайомити з цікавою книгою — «Чарівні істоти українського міфу».
- Пропонуємо дізнатися дещо про таємничих Осінніх Дідів з книги письменниці, а також нагадуємо: запаліть нині свічки після заходу сонця.
Спершу нагадаємо, що означає слово Хелловін (Гелловін). Це скорочення англійського виразу All Hallow’s Eve — Вечір усіх святих. Жодного нечистого не згадується, чи не так?
Вечір усіх святих
У світі це свято комерціалізували, як і Санта Клауса та Святого Валентина з валентинками. І нині це такий собі гарний привід порозважатися з друзями, влаштувавши костюмовану вечірку в горор-стилі. Ніяких тобі збіговиськ нечисті.
Однак не все так просто, якщо зануритися трішки в міф. Відомо, що магічними та містичними за сонячним календарем у міфах народів світу, а українці не виняток, вважалися не тільки дні/ночі сонцестояння (червень і грудень) та рівнодення (березень і вересень), а й дні-ночі екватори між ними. Отже, на 31 жовтня/1 листопада припадає один з них.
У давніх кельтів це свято мало назву Савань. Вони вірили, що в цю містичну ніч стираються межі між світами мертвих та живих й душі покійників безперепонно заходять у реальний світ та можуть забирати з собою в потойбіччя людей, які порушують закони праведного життя. Для того, щоб заплутати непроханих гостей, люди вбиралися в шкури тварин, хати та обійстя захищали оберегами, запалювали свічі, які мали відлякувати зловороже налаштовані сили та розкладали ритуальні багаття. Через вогнище перестрибували, очищаючись вогнем. Більше про Савань, при бажані, можна почитати в інтернеті.
Приходять духи з потойбічного світу
Дара Корній повертає нас до нашого «екваторного» свята, яке називалося Осінніми Дідами.
— Схиляюся до переконання тих дослідників, як стверджують, що до приходу на наші терени християнства це свято у нас теж гучно святкувалося, також 31 жовтня/1 листопада, — розповідає письменниця. — З приходом християнства його повністю знищити не змогли, тому змирилися та приліпили до 8 листопада, дня святого великомученика Дмитрія. І почали відзначати в суботу (прив’язавши до дня тижня), напередодні Дмитрія. Цю суботу почали називати «Дідівським днем» або Дмитрівською суботою.
Чим було це свято для праукраїнців? Чи залишилося бодай щось від давньої традиції?
Насамперед це було свято Роду. Шанування усіх предків, усіх поколінь, вірування в те, що в ніч з 31 жовтня на 1 листопада, коли межі між світом явним і потойбічним стираються, духи-предки роду можуть вільно заходити в реальний світ.
Три ритуальні хлібини
Я ще застала той час, коли таємничих осінніх дідів, пращурів роду, шанували та задобрювали добрим словом, молитвою, ритуальними стравами, живим вогнем, традицією. І завжди той день мої покійні баба та дідо називала «Дідівським».
Напередодні, в п’ятницю, моя бабуся з молитвою в чистому одязі, вбраному на чисте тіло, пекла хліб. Ритуальними вважалося три найгарніші хлібини. Перша «призначалася» для давно померлих пращурів роду, імена котрих вже забулися, але про них спадкоємці пам`ятають, дякують за дар життя і просять сприяння. Друга хлібина — для покійних дідів/ бабів роду, котрі пішли за межу, імена котрих не забулися і в поминальний день з особливою пошанівкою згадуються. Третя хлібина — в пам’ять про тих, хто загинув на війні, боронячи землю від ворога, для тих, хто помер наглою смертю (утопленики, самогубці, потерчата, усі неупокоєні душі).
Ще одна страва, яка обов’язково мала бути приготовленою до «Дідівського дня» — ритуальне коливо. Майже те ж саме, що кутя, з маленькою різницею, вона у нас заправлялася тільки медом, без додавання горіхів та маку. Була менш здобною.
Усі молилися за покійників свого роду
— Суботній день починався з молитви. Усі хатні кревно молилися за покійників свого роду, знаних і незнаних. Біля того кута, де висіли образи, та на підвіконні ставилися свічки, котрі мала горіти поки не скінчиться служба Божа у церкві, на чистому рушнику клали хлібину та ставили воду. А ці три особливі хлібини, спечені напередодні бабусею, та миску з коливом несли до церкви. В церкві служилася загальна велика панахида за «усіх споконвіку померлих» та за тих, хто був записаний у грамотці, котру від кожної родини давалося священику для поминання. Колись у церквах, це вже я вичитала у дослідника Килимника, після такої служби обов’язковим був поминальний спільний обід з панахидою. Вірили, що якраз на цю трапезу приходили духи-душі в Храм, а потім невидимо сідали споживати з живими обід-трапезу. Починали пригощатися з колива. У моєму дитинстві цієї традиції вже не було, бо церква у селі була закрита, зате була урочиста таємнича вечеря при свічках в хаті.
Але після служби Божої, дід з бабою обов’язково відвідували її, ходили до церкви аж на третє село, ходили на цвинтар. Палили свічки, приносили ритуальну їжу (хліб, кутя).
З настанням темноти діди сновигали по кутках
— Увечері мали ритуальну вечерю. Щойно смеркалося і за віруваннями «діди починали сновигати по кутах». Ми з братом старалися розгледіти-упізнати їх в тінях, котрі падали від свічки на стіни . Свічки горіли в хаті того вечора в хаті аж до рання. Це для того, щоб діди, котрі живуть у темряві, знайшли дорогу до рідної оселі. А тим часом, поки старші ставили на стіл вечерю, ми з братом вибирали з гарбузів та динь середину, прорізали очі, ставили в порожнину запалену свічку і виносили це диво на роздоріжжя. Це щоб заплутати неправедні душі.
Вечеря починалася зі слів: «Душі Роду! Ідіть, рідні, до нас! Колива-хліба з’їсте». Далі була молитви за покійників, тоді ласували коливом і врешті бралися за вечерю. Розмова в той вечір за столом велася тиха і погідна. Не можна було сваритися, обмовляти будь-кого, і чужих і своїх, співати, жартувати чи реготати. Згадували минувшину, дякували за сьогодні, просили предків і далі сприяти нащадкам у всіх добрих справах.
Бабуся, поки ми вечеряли, з кожної поданої страви у окрему мисочку надбирала їжі і ставила з ложкою (тільки дерев’яна) на підвіконні, поруч склянка з водою і чистий рушник.
— Коли «діди-баби» повечеряють, то зможуть водою вмитися та рушником втертися, — відповідала бабуся, коли я запитувала, навіщо це все.
І тоді ставало трохи моторошно. Бо приходило усвідомлення, що цього вечора в хаті вечеряють не тільки живі.
Непроханих гостей зупиняли перед порогом
Оскільки це був особливий день і особлива вечеря, час, коли душам покійників вільно заходити в оселі живих, то разом з ними в хату могли припертися і ті нечисті покійники, котрі приносить з собою лихо і нещастя. Це були непрошені гості і їх зупиняли ще перед порогом. Господиня клала на поріг цибулю та часник, інколи під поріг сипали свячену сіль та мак-видюк.
Про те, як в цю ніч легко можна було укласти угоду з тим, кого не можна називати, не писатиму, але вночі на роздоріжжя добрі люди старалися не ходити. Бо спокусити той «пан, що червоний жупан», обіцянками міг будь-кого.
Дуже багато про цей день напридумувано вже у 21 столітті. Як ото про вигадану Велесову ніч. Та най собі, якщо це додає позитиву та барв до сумних буднів. Посміхаюся, коли читаю цікаві фантазії сучасників, дивлюся на гарбузи, котрі незлобливо шкіряться до мене жовтими вогниками свічок і дзвенить мені в голові дитячий віршик Олени Пчілки, в якому слово Рід і родина на першому місці:
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду
— Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?
Запаліть нині свічку на заході сонця
— Запаліть нині по заході сонця свічку, подякуйте своїм покійним дідові-бабусі-прадіду — всім, кого пам’ятаєте і кого вже не пригадаєте, за те, що ви є. — радить нам письменниця Дара Корній. — І нехай ваше родове дерево буде здоровим, росте сильним та могутнім, з міцним корінням та густою величною кроною.
З Осінніми дідами, добрі люди! Будьте здорові і щасливі!
Де зустрічатимуть знавця наших міфів?
Зустріч з авторкою низки книг, серед яких «Чарівні істоти українського міфу», відбудеться у Ладижині в арт-кав’ярні «Фредерік» 1 листопада 2024 року, початок о 17.00.
Організатори зустрічі зазначають, що спілкування буде цікавим ще й тому, що відбуватиметься безпосередньо у дні Осінніх Дідів, коли вшановують пам’ять предків.
«Поринемо у світ фентезі, де сучасність переплітається з міфами прадавніх українців, — йдеться у повідомленні про зустріч. — Обговоримо улюблені книги, дізнаємося про натхнення авторки та відкриємо нові горизонти чарівних істот. Не пропустіть шанс поспілкуватися з митцем, придбати улюблену книгу з автографом та зробити атмосферне фото на згадку! Чекаємо на вас! Відкриєте для себе багато таємниць і цікавих історій!»