Такого воїна, як Андрій Романюк, Вінниця мала б нести на руках — він пішов захищати нас у 16. Чи знаємо ще когось з таких земляків?
- Андрій Романюк був незвичайною людиною: у 15 років він брав участь у Революції Гідності на Майдані у Києві, звідти пішов на війну.
- «Я обдзвонив шість батальйонів і скрізь були готові мене взяти, але тільки до того часу, поки не дізнавалися, що мені 16 років», — розповідав тоді Андрій автору цієї публікації.
- Україна втратила великого патріота рідної землі, мати єдиного сина, з яким нині попрощалася Вінниця.
- Подвійний сум огортає серце: від втрати молодого життя і від того, наскільки мало вінничан прийшли провести у дорогу Вічності того, хто загинув заради кожного з нас.
Андрій Романюк, командир відділення безпілотних авіаційних систем 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ», поліг під час виконання бойового завдання 28 жовтня 2024 року. Тепер йому назавжди 26. Десять років свого молодого життя він, воїн з позивним «Воробєй», провів на війні.
Напередодні, у перший день осені, з Андрієм Романюком прощалися у Києві. Панахиду відспівали у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі.
Труну з тілом привезли на столичний Майдан незалежності. На те місце, де десять років тому Андрій юнаком захищав ідеали справедливості. І це було дуже символічно — віддати данину шани саме у такому місці.
У Вінниці прощання з Героєм розпочалося біля будинку по вулиці Рєпіна.
Після того труну з тілом привезли на площу Тараса Шевченка. Її встановили біля стели вінничан, полеглих на війні з російськими окупантами, а також тих, хто віддав життя під час Революції Гідності.
Звідси траурний кортеж вирушив вулицями міста до Сабарівського кладовища, де на Алеї Слави поховали нашого сміливого земляка — Андрія Романюка.
Люди звикли до війни
Провести полеглого воїна в останню дорогу прийшли його побратими, друзі, волонтери, однокласники, небайдужі вінничани. Від труни не відходила мати Андрія — пані Олена, поруч була його кохана дівчина Тетяна. Людей було небагато. Такого патріота, яким був Андрій, мала б нести на руках уся Вінниця.
— Люди звикли до війни, — сказав у розмові з журналістом «20 хвилин» Микола Рудик. — На жаль, це правда. Цей мужній хлопець заслуговує на найвищу шану і повагу. Чи знаємо ми ще когось з тих, хто взяв би до рук зброю у 16 років! Андрій у такому віці пішов на війну. Відтоді всі ці 10 років захищав нас.
Співрозмовник додав, що інших Героїв так само уже не зустрічають і не проводжають, як це було раніше під час АТО/ООС. Тоді все робили з почестями, за участю представників влади. Такі прощання відбувалися в будинку офіцерів або в «Плеяді».
Нині все змінилося.
«Кожному хотілося мати такого друга»
Микола Рудик — у минулому відомий легкоатлет, майстер спорту, переможець і призер багатьох міжнародних змагань. Під час розмови з журналістом «20 хвилин» він згадує, як познайомився з Андрієм Романюком. Зустрілися у Києві, на Майдані під час Революції Гідності. Каже, хлопці тоді виготовили спеціальне пристосування для оборони від «беркутівців». Андрію доручили «стріляти» з нього.
Пан Микола тоді звернув увагу, що хлопець такий молодий, а так майстерно справлявся з доручено справою!
— Андрій захищав не тільки мене, а й усіх, хто був поруч з ним, — згадує Микола Рудик.
В один з днів Революції снайпера пострілом влучив у голову Миколи Рудика. Київські лікарі сказали, що не зможуть врятувати пораненого, у них нема такого обладнання, щоб дістати кулю. Його доправили в клініку в Польщі. На щастя, пан Микола вижив. Тепер він прийшов попрощатися зі своїм земляком, побратимом з Майдану.
Чоловік поклав квіти у труну і низько схилив голову перед мамою Героя пані Оленою — на знак подяки за те, що виховала його патріотом рідної землі.
Андрій Романюк навчався у Вінницькій школі №5. Про це автору матеріалу розповів його однокласник. Каже, він уже тоді вирізнявся з поміж інших. Чим? Мав свою думку на деякі речі і вмів відстояти її.
Ще один однокласник сказав, що з Андрієм хотіли товаришувати дуже багато людей. Він був добрим, щирим. На нього можна було надіятися так, як на самого себе.
— Кому не хочеться мати такого друга? — говорить хлопець.
Крається серце від болю втрати дорогої людини у коханої дівчини Андрія Тетяни. Свої почуття вона вилила в одному з дописів на сторінці у Фейсбуці.
Як у серйозному командирі вміщалося стільки ніжності і кохання?
Допис пані Тетяни далі подаємо без змін:
«Два роки назад ти пообіцяв завжди бути поруч, — читаємо слова пані Тетяни. — Ти незмінно щодня дотримувався цього, попри те, що був на іншому боці країни, ти завжди був зі мною. Ти вирішував мої проблеми і злився, коли я не розповідала про них. Ти намагався вчитись жити цивільним життям, бо за 10 років тебе повністю поглинула боротьба.
Я ніколи не розуміла, як у серйозному командирі вміщається стільки ніжності і кохання. Я не знала, звідки у тебе береться стільки жаги до життя і оптимізму, живучи у таких реаліях. Ти навчив мене любити кожен день, бо щоранку протягом двох років я прокидалась від «доброго ранку, кохання» і засинала під слова «солодких снів, рідна».
Я досі пишу тобі і скидаю меми. Знаєш, я досі дзвоню тобі і скоро почну злитись, що ти так довго не передзвонюєш. Ти сказав, що напишеш, коли виїдеш з позиції, поцілував і пішов збирати речі. Якщо б я знала, що ти підеш назавжди, я б цілувала тебе ще більше.
Коли осколки зайшли у твоє тіло ти надав допомогу своїм побратимам, забувши про важливе правило «спочатку допоможи собі». Я знаю, що твоя ідейність полягала у самовідданості. Я знаю, що ти не міг по-іншому, та я злюсь на тебе.
На Різдво ти обіцяв познайомити мене зі своєю мамою, та, кохання, я зробила це сама. Я зайшла у твій дім, але там не було тебе. Я приїхала у Вінницю, але на вокзалі не стояв мій усміхнений бородатий Андрійко з букетом моїх улюблених квітів. Мене ніхто не заціловував і ніхто не обіймав, окрім туги і болю.
Ти обіцяв познайомити мене з Аліною. Я зробила це сама. Ми сиділи на кухні у твоєї сусідки Каті і згадували про тебе. Ми намагались не плакати, але у нас погано виходило.
Ти мріяв про велику сімʼю і будинок десь в селі, де нікого немає. Знав би ти, як я мріяла дати тобі це. Але я не змогла.
Я закохувалась у тебе щоразу, коли ти приїздив і обіймав мою маленьку Тоню. Ти обіцяв купити їй білого котика, коли приїдеш у відпустку. Я зроблю це за тебе. Та я не знаю, як пояснити трирічній дитині, що її «Андій» більше не приїде до неї, що він більше не на «роботі» і не подзвонить до неї по відео.
Я кохатиму тебе завжди. Я б хотіла сказати, що у моєму серці ти залишишся назавжди. Але ти пішов і забрав його з собою, коханий.
Я дякую тобі за те, що був моїм, дякую за ніжність і турботу. Дякую за мільйони поцілунків і за кожну зустріч. Я була неймовірно щасливою і шалено закохана, як і ти, я знаю.
Назавжди твоя кохана, назавжди моє життя з Andriy Vorobey».
«Купила обручки, вони б тобі сподобалися»
«Вінчання навесні?» — такі слова Андрій надіслав коханій в одному зі своїх дописів. Вона зберігає їх на своєму телефоні.
Тепер пані Тетяна написала у відповідь на них: «Ні, коханий, ми не встигли до весни… Та сьогодні я купила обручки, про які ми говорили, вони б тобі точно сподобались. А вже завтра ти забереш їх з собою назавжди».
Цей допис вона закінчила такими словами: «Більше писати не хочу і не можу, хочеться лише мовчати».
Підтримаймо маму Героя
Андрій був єдиними сином у мами пані Олени. Розповідають, що у дитинстві йому дуже подобалося, коли до них приходили гості. Хлопець ріс активною дитиною. Як кажуть, дорослішав не по роках.
Звичайно, він не сказав мамі, що пішов на війну. Вона дізналася про це пізніше. Плакала. Хвилювалася за сина. Разом з тим в глибині душі пишалася, що виховала сина таким, що не побоявся йти воювати. Інколи перебирала у пам’яті ровесників Андрія. Не могла пригадати когось з них, щоб у такі роки вони теж стали у солдатський стрій.
А потім її викликали на суд. Хотіли позбавити материнських прав через те, що відпустила 16-річну дитину на війну. Андрій повернувся з фронту, щоб захистити маму. У той непростий для них час, журналіст «20 хвилин» познайомився з пані Оленою і її Андрієм. Чим закінчилася та історія, читайте у публікації за 2015 рік:
- Маму неповнолітнього Андрія Романюка судили за те, що відпустила сина на війну
Нині мама Андрія залишилася одна. У кого є можливість підтримати жінку, повідомляємо реквізити:
- https://send.monobank.ua/jar/9wa8jvX8VJ
- через Приват24
- https://www.privat24.ua/send/dvz62
- 5168752104139269
Висловлюємо щирі співчуття матері, рідним, друзям, побратимам полеглого Героя Андрія Романюка, сумуємо разом з ними з приводу важкої втрати. Вічна слава і Вічна пам’ять захиснику рідної землі!