За рік до війни Микола Сирота з дружиною Ольгою провели найменшеньку донечку Марійку у перший клас, якими щасливими почувалися тоді!
- У серпні буде два роки, як загинув Микола Сирота зі Жмеринки.
- Після загибелі тата донечка Софійка перестала займатися танцями.
- Просить президента присвоїти батькові Героя України.
- Підтримаймо дитину військового, який віддав за нас життя!
Чому тато Софії має отримати звання Героя України? Дівчинка пояснює це простими словами. Кожен, хто добровільно пішов на війну, той уже Герой. Мудро сказано. Бо це правда. Ті люди, які залишили вдома найрідніших і добровільно взяли до рук зброю, справді Герої.
Жмеринчанин Микола Сирота уже на наступний день після початку війни був у військкоматі. Вдома сказав дружині Ользі: «Йду, щоб вони не сунулися сюди до нас».
Він мав право залишатися вдома на законних підставах. У чоловіка четверо дітей: двоє спільних дівчаток з другою дружиною Ольгою, а також по одній донечці в обох від першого шлюбу. Але він вирішив по-іншому — пішов у військкомат проситися на фронт.
Гарні знайомі запрошували його з дружиною і дітьми приїхати у Латвію. Він подякував. Після того сказав дружині, що не стане ховатися.
У нього не було військового досвіду, бо не служив строкову службу. Хотів в армію, та його не взяли. На комісії сказали, що є деякі вади зі здоров’ям. То було у молоді роки. На початку війни Миколі виповнилося майже 40. Тепер комісія ухвалила інше рішення.
Петицію про присвоєння звання Героя України подали від імені дочки військового Софії Сироти.
Стрілець-санітар одного з підрозділів 59-ї окремої мотопіхотної бригади Микола Сирота загинув під час ворожого обстрілу 28 серпня 2022 року.
На день написання матеріалу (15 травня) її підтримали майже 19 тисяч людей. Щоб петицію розглянули, потрібно 25 тисяч підписів. До завершення терміну підтримки документа залишилося 12 днів. Підтримати петицію можна за цим посиланням.
Дружина пані Ольга разом з донечками звертаються до небайдужих додати свій голос на підтримку такої ініціативи.
Каже, це дуже потрібно для донечок. Для них тато Герой і без звання. Разом з тим діти хочуть бачити у всьому справедливість. Особливо нині, коли в країні війна і гинуть найдорожчі для них люди.
Якби нині тато тішився успіхами найменшої з донечок Марійки! Дівчинка займається художньою гімнастикою. У суботу, 18 травня, у неї чергові змагання. «Я вже маю 20 нагород!», — з гордістю говорить дитина. Трохи старша від неї 9-річна Софійка займалася східними танцями. Після того, як тата не стало, дівчинка перестала відвідувати танцювальну студію.
Пішли удвох з другом
Журналіст «20 хвилин» розмовляв з дружиною Миколи Сироти пані Ольгою. Попросив розповісти про нього.
Жінці було непросто говорити. Душили сльози. На деякий час вона припиняла розмову, а тоді говорила далі.
Слухав і розумів, наскільки щасливими вони почувалися. Удвох вони у парі 15 років. Співрозмовниця зізнається, що почувалася щасливою поруч з чоловіком.
— Микола працював водієм, для нього це була улюблена робота, бо любив автомобілі, — згадує Ольга. — Був час, коли хотів спробувати себе водієм-далекобійником. Перед війною йому це вдалося. Він мав золоті руки. За що б не брався, все доводив до пуття.
Ольга знову нагадує, що чоловік міг би не йти у військкомат. Мав на це підстави. Вона казала йому: «Коля, ти залишаєш четверо дівчаток…»
У нашій розмові знову настає пауза, знову чути схлипування. Потім продовжує.
Згадує друга чоловіка — Руслана Яворського. Вони удвох служили спершу у місцевій Теробороні, а потім…
— 12 травня у Колі був день народження, — розповідає Ольга. — Я його привітала, а він каже: «Мене вже оформили у військову частину, їдемо зі Жмеринки».
Їхній підрозділ виконував завдання у Миколаївській області. Коли Микола телефонував Ользі, щоразу нагадував, що вони постійно тримаються удвох з Русланом. Щоб бути з ним поруч, Микола навіть пішов санітаром.
— Я йому казала, що це дуже тяжко забирати поранених, бачити їхні муки. А він відповідав, що зате він рядом з надійним другом. Отака у них була міцна дружба, — каже Ольга.
Руслан загинув через п’ять місяців після Миколи. Побратими передали землякам його прохання. Він казав їм, якщо з ним станеться те, що з другом Миколою, аби поховали поряд з ним. Обидві їхні могили поруч.
Щодня вона чекала від чоловіка дзвінка. Він попередив, що телефонуватиме при першій можливості. Коли деякий час не чула голос, набирала номер когось із побратимів. Якщо ті ставили «плюсик», це означало, що все гаразд з чоловіком, з’явиться можливість і він подзвонить.
Остання їхня розмова відбулася у суботу під вечір 27 серпня 2022 року.
Туга рвала серце — місця собі не знаходила
Ольга до найменших дрібниць пригадує їхню останню розмову. Вона відбувалася в режимі відео. Тоді Микола розмовляв з ними усіма — дружиною і двома донечками.
Тато говорив, щоб дівчатка слухалися маму, допомагали їй у всьому. Довго розмовляли.
— Коли нарешті Коля сказав, щоб відключали телефон, бачу, він так на мене дивиться, аж до серця той погляд проникає, — згадує ту розмову Ольга. — А я від нього не можу відірвати очей. Ніби одне на одного не можемо надивитися. Він спробував усміхнутися, але замість усмішки у нього повні очі смутку.
Як і в попередні рази, Микола сказав, що наступного разу він знову першим телефонуватиме.
— Після того я почувалася сама не своя, — продовжує Ольга. — Ніяк не могла пояснити, що зі мною робиться. Ніби мене розривало на частини. Така туга краяла серце, що словами не передати.
Вона зізнається, що наступного дня сама не подзвонила. Можливо б, він відповів. Можливо, він ще не був на тому завданні. Можливо, ще залишався живий.
«Микола заміняв мені 17 чоловіків»
Їх четверо загинули під час того страшного обстрілу. Про це Ользі говорили пізніше побратими. До речі, ротний у них теж зі Жмеринки. Він особисто спілкувався з Ольгою. Запам’ятала один з епізодів їхньої розмови. Ротний казав, що Микола заміняв йому 17 людей. Попри те, що він не служив раніше в армії, а про нього так відгукувався командир роти.
— Мені це було приємно чути, не розуміла тільки, чому ротний назвав цифру 17, але то вже не має ніякого значення, — говорить співрозмовниця.
Старша донька Ольги Альона свій смуток вилила у дописі у Фейсбуці. Ось деякі фрагменти із написаного нею.
- «Короткий приїзд додому, лише на один день, фактично це була остання зустріч перед загибеллю».
- «Їх знову кудись переводять. Мама, розгадуючи загадки з телефонних розмов, розуміє, що тепер вони на Херсонщині».
- «Короткі телефонні дзвінки, щоб ми не встигли почути звуки війни. Умови важкі: літо, спека, а дощ лише із «градів», фосфорних, касетних бомб… Але про це вже дізналися пізніше, від побратимів після похорону».
- «Потрібен транспорт, збираємо гроші на машину. Друзі з Литви закрили значну частину витрат на її придбання. Волонтери пригнали машину в Україну, готують до передачі на «0». Мама і рідні побратимів тата готують передачі, все необхідне, плюс щось смачненьке».
- «Машина на фронті. Через декілька днів дізнаємося, що її вже нема. Про це нам сказали після похорону».
- «Кінець серпня. Хороші новини. Мають переводити з «нуля» в більш спокійне місце. Здається, можна буде трохи видихнути. Але ворожий обстріл в одну мить обірвав життя тата і трьох його побратимів».
Ще одна петиція
Разом із Миколою Сиротою загинув ще один військовий зі Жмеринки — Сергій Годомський (на знімку ліворуч).
Дізнатися більше про нього і підтримати петицію про присвоєння йому звання Героя України можна за цим посиланням.
Станом на 15 травня петицію підтримали 16 тисяч 625 людей. До завершення терміну підписання залишається 21 день.