"Ця книга для мене дуже дорога, – каже Лариса Семенко. – У ній є факти, про які уперше дізнається читач".
- Сто чотири роки тому, 23 січня 1921-го, жорстоко вбили композитора Миколу Леонтовича.
- Нагадуємо, як це відбувалося і додаємо нові факти про ту страшну подію.
- Розповімо про тих, хто ловив убивцю, один з них був родичем декана педуніверситету.
- Яка подальша доля убивці композитора?
- Про ці та інші маловідомі факти розповіла журналісту «20 хвилин» дослідниця життя і творчості Леонтовича Лариса Семенко.
Про нові факти загибелі Миколи Леонтовича можна дізнатися з книги — «Наш тихий геній Леонтович». Її написала Лариса Семенко, завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею. Видання зовсім свіже — книга надрукована наприкінці грудня 2024 року. У ній 850 сторінок тексту, документів, фотографій.
У книзі є інформація, яка поширюється на загал уперше. За словами пані Лариси, під час роботи їй вдалося віднайти в архівах 10 раніше невідомих фактів про Леонтовича.
Двадцять років авторка працювала над новим виданням. До речі, це її друга книга про композитора.
Журналіст «20 хвилин» розмовляв з Ларисою Семенко напередодні 104-ї річниці з дня загибелі композитора. Саме тому найбільше говорили про трагедію.
У жодному іншому виданні, де згадується про вбивство, нема стільки інформації, як у новій книзі. Наведені факти підкріплені архівними матеріалами або посиланнями на конкретних людей. Ось декілька фрагментів, що стосуються загибелі Леонтовича.
Кінець лінії життя побачила попівна
Батько Миколи Леонтовича служив священиком у селі Марківка, нині це село Теплицької громади. Саме тут похований композитор. У січні 1921-го він гостював у батька. Приїхав з Тульчина. По дорозі заїхав до священика Василя Танашевича із села Стражгород. Дочка Танашевичів, пані Надія, залишила спогади про те, що її мама зналася на хіромантії. 19 січня 1921 року, коли Леонтович гостював у них, вона визначала лінію його життя. Робила це по руці композитора. Уважно розглянула долоню — і… сказала неправду.
«Мамо, нащо ти говориш неправду, та лінія життя зовсім скінчилася, — ці слова Надії Танашевич наведені у книзі. — У відповідь Микола Дмитрович зареготав та й каже: «Значить, коли я буду від вас іти, із лісу вийде бандит мене вбивати, то я його зупиню і скажу: «Стій, матушка Танашевич мені ще вгадувала довго жити».
Тоді ж Леонтович розповів, що недавно давав концерт у казармах і забув там свій портфель з документами. Були там і квитки для проїзду за кордон. Після того його одразу запросили, як він казав, на чай. Можна здогадуватися, на який чай і хто запрошував. «Тепер чекаю результатів, може, і вб’ють», — ці слова композитора вразили Надію Танашевич, завдяки їй вони дійшли до нас.
«Так ви ворог совєцької власті?»
У другій половині дня 21 січня 1921 року Леонтович був у Марківці у батьківській хаті. Там він провів і останній день свого життя, тобто 22 січня. Тоді, під вечір, на подвір’я заїхала підвода з двома чоловіками. Їздовий сказав, що він селянин з села Кублич. Чоловік, якого він привіз, показав документ агента боротьби з бандитизмом Гайсинської повітової надзвичайної комісії. В народі її називали «ЧК». Власником документа був Афанасій Грищенко. Він попросився переночувати у хаті священика Дмитра Леонтовича.
Авторка книги віднайшла спогади про розмову, яка відбувалася у той вечір у хаті батька Леонтовича. Вдома були також 33-річна сестра Миколи пані Вікторія і 17-річна донька Галина.
Під час розмови Грищенко весь час нервував, із запалом доводив правоту радянської влади. Леонтович не погоджувався з ним. «Так ви ворог совєцької власті?», — визвірився на композитора чекіст.
Спати лягли о 12-й ночі. Перед тим Леонтович ще грав на піаніно, писав.
О пів на восьму ранку у будинку пролунав постріл. Батько композитора побачив, як син впав горілиць на ліжко. Поруч стояв Грищенко і перезаряджав обріз, при цьому лаявся. «Тату, що це, я ранений, кров, болить», — ці слова чув не тільки батько, а й сестра Вікторія, яка прибігла на постріл.
Грищенко покликав їздового і сказав йому допомогти зв’язати руки членам родини. Тому ніхто з них не міг надати допомогу пораненому Миколі Леонтовичу.
Убивця повернувся у кімнату до пораненого, який стікав кров’ю. Сестра Вікторія чула уривки розмови. Чекіст говорив зі злістю, голосно. Голос пораненого брата звучав тихо: «Так за ето ви мєня убіваєтє?» — «Да-да, за ето».
О восьмій ранку Леонтович помер. Лікар, за яким їздила у Теплик сестра Вікторія, застав композитора мертвим.
Коли місцеві дізналися про вбивство, мали намір затримати убивцю. Наздогнали підводу, але Грищенка на возі уже не було.
У вівторок, 25 січня, Миколу Леонтовича поховали на місцевому цвинтарі у Марківці.
У розшуку брав участь родич науковця педуніверситету
Над встановленням деяких фактів Лариса Семенко працювала роками. Це стосується пошуку міліціонера, який брав участь в операції по затриманню вбивці. Дізналася про нього випадково. У свій час була знайома з колишнім деканом історичного факультету місцевого педагогічного інституту Мироном Жуком. Науковець був довгожителем. Вітала його зі 100-літнім ювілеєм. Він розповів пані Ларисі цікавий факт. Показав невелике фото людини у військовій формі і сказав, що це його родич — Феодосій Бондар.
«Це міліціонер, який брав участь в операції по затриманню вбивці Леонтовича», — сказав тоді Мирон Жук. Додав до сказаного, що у радянські часи йому не радили розповідати про таке. Тому мовчав.
На зворотній стороні світлини Мирон Жук зробив такий напис: «Фото рядового міліціонера м.Теплика Бондаря Феодосія Степановича, який зі зброєю в руках брав участь у пошуку Грищенка, убивці Леонтовича 23.01.1921року».
Далі на фото зазначено: «Бондар Ф.С родом із села Комарівки Тепл. р-ну, рідний брат моєї матері. Роки його: 1898-1958. Працював у колгоспі пасічником і на інших роботах. Був репресований 1937 – 1997». Закінчується текст словами: «За реальність портрета відповідаю — Жук Мирон».
Лариса Семенко в архівах віднайшла прізвище міліціонера серед репресованих. Його не розстріляли. Відбув покарання і повернувся живий.
Значно складнішим виявився пошук документів про його службу в міліції.
Удача усміхнулася дослідниці. Вона знайшла справу міліціонера Феодосія Бондаря, прізвище якого назвав Мирон Жук.
З неї дізналася про те, як Бондар разом зі ще двома міліціонерами намагалися затримати Грищенка.
Наступного дня після вбивства Грищенка бачили в Теплику з волосним воєнкомом. На ніч він обрав собі місце у будинку голови єврейської громади. Той зумів повідомити про це міліцію. До хати підійшли троє: начальник теплицької міліції Волков, і два його підлеглі — Бондар і Твердохліб. Під час операції Грищенко відмовився здатися. Натомість почав стріляти з будинку, в якому знаходився. Одна куля прострелила Волкову одяг, друга поранила у живіт Твердохліба. Грищенко зумів втекти.
Авторка книги звертає увагу на важливу деталь: в архівах Гайсинської «ЧК» нема жодного документа, який би засвідчував факт вбивства Леонтовича. Чекісти не займалися розшуком вбивці. Це робила міліція. У них це відображено в документах, з якими можна ознайомитися в книзі.
Зокрема, є рапорт начальника міліції про те, що Грищенка в районі не розшукали. У березні 1921-го розслідування справи припинили.
«Комуністи його вбили і комуністи йому пам’ятник поставили»
Про те, що смерть композитора на руках колишнього чекіста Грищенка, вдалося дізнатися уже в роки незалежності України. У радянські часи говорили, що композитора убив бандит, який проник у будинок священика з метою пограбування.
Про смерть Леонтовича не було жодної інформації в газетах. Принаймні у місцевій пресі Лариса Семенко не знайшла повідомлень. Тільки 2 березня 1921 року з’явилася невелика замітка в газеті «Вісти Київського Губернського Революційного Комітету». Трохи згодом (23.03) про загибель автора «Щедрика» написала ще одна газета — «Вісти ВУЦВК». У ній було сказано, що композитор «загинув від рук бандита». І це після того, як у міліцейських документах чітко зазначалося прізвище убивці.
«Версія про загибель від рук бандита залишилася на роки, — каже пані Лариса. — Нею послуговувалися у радянські часи дослідники творчості композитора. Образ бандита-вбивці переходив з одного джерела в інше. Щоправда, інколи писали «петлюрівський бандит».
Подальша доля вбивці Леонтовича невідома. Авторка книги каже, що їй не вдалося віднайти документальних підтверджень. Повідомлялося, що Грищенка вбив селянин з Кіровоградщини, коли той намагався обікрасти його будинок. Батька композитора возили в те село на опізнання. Він сказав, що вбитий чоловік не схожий на Грищенка. У 70-і роки одному з вінницьких журналістів розповідали у Теплику, що туди приїжджав чоловік дуже схожий на колишнього чекіста, щоправда, прізвище у нього було не Грищенко. Є інші згадки про те, що той, хто холоднокровно розстріляв Леонтовича, залишився живий.
«Комуністи його вбили і комуністи йому пам’ятник поставили», — говорила у приватних розмовах дочка Леонтовича пані Галина після того, як у 1969 році в Тульчині відкрили пам’ятник її батьку.