Демонтаж погруддя марксисту Петру Запорожцю на Замостянській (2019)
- Кілька десятиліть тому, а подекуди ще рік-два назад, прогулюючись Вінницею, можна було натрапити на досить нетипове для нашого сьогодення монументальне мистецтво. Це і літаки-кінотеатри, і памʼятники вбивцям українців, і погруддя з зображенням діячів, які не мали стосунку не те, що до України, а навіть до нашого континенту. Розповідаємо про те, як це зʼявлялося та зникало з наших вулиць.
Наше місто є столицею Повітряних Сил ЗСУ, тому не дивно, що у Вінниці завжди можна було побачити чимало всього, пов’язаного з темою авіації: штаб ПС, музей, пам’ятники, площі, вулиці та… літаки.
Про існування реактивного винищувача МіГ-21 на площі Перемоги та бойового літака МіГ-15 на площі Костянтина Могилка, знають всі. Бо побачити їх можна й сьогодні. Та не так вже й давно на вінницьких вулицях були ще три «пташки» — списані лайнери, що у різний час виконували функцію кінозалів та пам’яток.
До прикладу, на подвір’їʼ Будинку офіцерів до 1991 року стояв ІЛ-14 — перший пасажирський літак, що масово випускався в СРСР. За спогадами містян, всередині діяв дитячий кінотеатр. Квитки на сеанси продавала бухгалтерка Будинку офіцерів, переодягнена у форму стюардеси.
У 1980-х кінотеатр почав занепадати. Пізніше його закрили, перетворивши на авіапамʼятник. Кілька разів літак підпалювали. Після чергової пожежі, борт порізали на брухт та вивезли у невідомому напрямку. На його місці УПЦ московського патріархату побудували храм Георгія Побідоносця.
Ще більший авіалайнер містяни могли бачити на дитячому майданчику, що розташовувався колись навпроти Центрального автовокзалу. Таким був літак ТУ-104А. Борт міг одночасно перевозити 100 пасажирів. До переобладнання його на ще один дитячий кінотеатр, авіалайнер двадцять років курсував на маршрутах Узбекистану, Сакартвело та України.
Кінотеатр закрили у 80-х. Вхід до літака опечатали, а сходи прибрали. У середині збереглися штурвали, панель приладів, крісла пілотів, через що підлітки й молодь полюбляли туди пробиратися.
Як і в попередньому випадку, авіапамʼятник порізали на брухт та вивезли з Київської у 1991 році. На його місці невдовзі постала греко-католицька церква Покрова Богородиці.
Третій борт свого часу знаходився в районі вулиці Чехова. Це було «дитя» авіабудівного заводу «Антонов» — АН-24РВ. До 1983 року літак виконував регулярні рейси у Вірменії, а згодом в Україні. Після списання його встановили навпроти прохідної тодішнього Авіаремонтного заводу.
Через віддаленість від центру, авіасудно не перетворили ані на кінотеатр, ні в будь-яку іншу атракцію. Борт виконував виключно функцію памʼятника. Утилізували літак в середині 1990-х.
За дивною традицією, що на його місці звели православний храм Святого Архістратига Божого Михаїла.
У ніч на 20 травня 1992 року у Вінниці демонтували памʼятник Владіміру Лєніну. Для центральної частини України ця подія стала непересічною, адже тоді на таке наважувалися хіба що у західних регіонах. Прикметно, що демонтаж пройшов майже без спротиву місцевих комуністів і за сприяння тодішньої влади.
З постаменту Ілліча знімали за допомогою строп, закріплених між ногами та символічним зашморгом на шиї тирана. Коли памʼятник опустили на землю і повантажили у кузов вантажівки, Лєнін отримав кілька ударів молотком по голові. «Це тобі, катюго, за знущання з людей!» — сказали йому на прощання активісти.
Вага вінницького Лєніна складала за різними даними від 5 до 6 тонн. Його було вилито ніби як з чистої бронзи. Не дивно, що з площі памʼятник поїхав у невідомому напрямку. Доля його досі залишається невизначеною.
З початком процесу деколонізації у 2022 році, першим з памʼятників прописку поміняв російський письменник Максім Горькій, постамент якому стояв у парку імені Леонтовича.
Відомо, що пам’ятник Горькому встановили у 1968 році. Його вилито з дюралюмінію. А майже двома десятками роками раніше, у 1939-му, ім’ям письменника назвали парк, що в ньому пам’ятник простояв понад півстоліття.
Наразі памʼятник зберігається на території історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму (ставка «Вервольф»). Саме там, до слова, також можна побачити демонтованих раніше Терногородського, Козицького та Запорожеця.
Слідом за Горькім демонтували памʼятник на Європейській площі. Попри хибну думку про те, що його встановили на честь радянських військових, полеглих у боях з нацистською Німеччиною, офіційна назва композиції: «Меморіал борців за радянську владу, загиблих у роки Громадянської та Великої Вітчизняної війни».
Складалася композиція з трьох кількаметрових військових: червоноармійця, будьонівця та червоногвардійця. І якщо до логічності появи постаменту першого у вінничан навряд виникали питання, то останні два знаходилися у центрі міста очевидно не заслужено. Будьонівці, для розуміння, це ті, хто воювали проти незалежної України. А червоногвардійці займалися продрозкладкою, відбираючи у наших селян хліб та залишаючи їх голодувати.
У 2023 році у місті завершили ремонтні роботи Меморіалу Визволення. Це від початку був меморіал, створений на честь загиблих радянських військових. Саме туди перенесли Меморіал Слави з Європейської площі, а точніше рештки вінничан, загиблих у Другій світовій війні.
Подальша доля цієї ділянки буде вирішена згодом. Основним варіантом розвитку подій є повернення цьому місцю його первинного статусу — скверу для прогулянок та відпочинку вінничан. Наразі там засіяний газон. Локацію активно використовують підлітки для свого дозвілля.
Мабуть, найбільш екзотичним пам’ятником нашого міста було погруддя латиноамериканського революціонера Ернесто Че Гевари. Його встановив вінничанин Дмитро Соколов 14 червня 2008 році, коли Че мало б виповнитися 80 років. Чому? Бо захоплювався цією постаттю.
У мережі можна знайти інформацію про те, що вінницький памʼятник Че Геварі був першим на території Європи. Аналогічний в Австрії, нібито, зʼявився на кілька місяців пізніше.
Знаходилося погруддя за адресою: Промислова, 6. На приватній території. Коли Дмитро продав будівлю у 2020 році, Че Гевару не було куди дівати, тому він вирішив його продати. Виклав оголошення на OLX і вказав вартість 50 тисяч гривень. Покупці знайшлися зі столиці. Щоправда, придбали пам’ятник значно дешевше. Останні навіть говорили, що спробують домовитися про розміщення погруддя на території посольства Республіки Куба.
Фото у матеріалі: Валентин Ставнійчук, Владислав Луженецький, Володимир Барцьось, Михайло Курдюков, Укрінформ, «Мій новий Тяжилів»