23.07.2024

Файне місто Вінниця

Сайт міста Вінниця. Новини, події, огляди

«Ночами плакала на могилі сина, не йшла додому». 150 тисяч на дрони передала мати військовим


Маму полеглого військового Андрія — Лідію Тульчій запросили до Тростянця на передачу дронів військовим. Вона особисто вручила БПЛА, придбаний за її кошти

  • Два великі благодійні внески зробила Лідія Тульчій на підтримку ЗСУ.
  • Спершу переказала 100 тисяч гривень, а потім ще 50 тисяч.
  • Її син Андрій помер у лікарні після важкого поранення.
  • Що розповіла жінка журналісту «20 хвилин»?

При першій згадці про сина Андрія пані Лідія починає плакати. Він був єдиною у неї дитиною. Жив разом з мамою. Їхній будинок у селищі Демківське Тростянецької громади. Тепер вона одна, нема твід кого чекати помочі.

— А я ж каліка, у мене після операції одна нога коротша від іншої, шкутильгаю, без палиці не можу ходити, — говорить крізь сльози жінка. — Коли до нас приїжджали з військкомату, бачили, що я каліка. Я їм говорила, на кого ви мене залишите, якщо заберете Андрія на війну. Але хто хоче слухати стару жінку.

Син міг не йти на війну

Лідії Тульчій 72 роки. За її словами, Андрій міг не йти на війну. Пояснює, чому. Каже, від людей чула, якщо у мами один син і за нею більше нікому доглядати, та ще й мама каліка, то таких не беруть, залишають вдома. 

— Але до нас не раз приїжджали з воєнкомату, то він сказав, якщо вони так напосілися, то піде… Я одна-однісінька залишилася на старості, — розповідає вона. — Як тільки згадаю про Андрія, починаю плакати. Щодня плачу.

Від деяких її слів жінки — мороз по спині.

— Після того, як поховали Андрія, я всі ночі залишалася на цвинтарі, — продовжує пані Лідія. — Не йшла додому спати, там залишалася. Бувало, наплачуся, а тоді починаю говорити. Запитую, чи чуєш ти мене, сину? Кажу, я біля тебе, близенько. Як тоді, коли ти був маленьким, не відходила тебе ні кроку, так само й зараз з тобою.

Від їхнього будинку до кладовища відстань неблизька. Як пояснила співрозмовниця, буде зо три кілометри, а може, й більше. Кого ноги добре носять, тому не страшно, а їй непросто добратися.

— Ви знаєте, я сама собі дивувалася, — продовжує жінка. — Бувало, як йду на цвинтар до Андрія, то у мене бігом получається. А вже назад дорога довга і тяжка. І чого воно так?

Коли проводжала сина на війну, не хотіла вірити, що з ним станеться найстрашніше. Гнала від себе такі думки. Але доля розпорядилася по-іншому.

— Він недовго воював, — продовжує жінка. — Я не знала, що його тяжко поранили. Не дзвонив, нічого не казав. Одного разу сусід зайшов. Бачу, тримає телефон у руці. Каже, ви б хотіли з Андрієм поговорити? Чому б не хотіла? Ще й як хотіла б почути його голос. Сусід подав телефон: «Говоріть, Андрій на зв’язку, почує».

Так мама дізналася, що її сина тяжко поранили.

— Він говорив, що літаком доправили до Києва у лікарню, сказав, що йому вже зробили дві операції, — розповідає пані Лідія. — Заспокоював мене, мовляв, у нього все добре. Вилікують, то приїде додому.

Після цих слів жінка знов починає плакати. Каже, не витримав син третьої операції. Дуже багато осколків було в його тілі. Посікло його всього. Це ж як його воно боліло…

«Нащо мені ті гроші, коли в мене сина нема»

Прошу пані Лідію розповісти, яким був її Андрій. Каже, був дуже роботящий. Що бачив, те робив. Веранду сам поставив, кухню зробив.

— У нього була ферма, доглядав свиней, але не до кінця збудував її, ще треба було закінчити роботу, — розповідає мама про сина. — Людям допомагав. Хто просив підсобити, Андрій нікому не відмовляв. Мав золоті руки — і штукатурив, і мурував, за всяку роботу брався. Спитайте в селі людей, вони те само скажуть.

У маму вдався. Пані Лідія згадала, що у свій час закінчила торговельний технікум. Вчилася на відмінно. Працювала у Ладижині на електростанції. Потім переїхала в село до мами.

— Син мій не був ледащий, але долі не мав, — говорить з сумом жінка.

Коли їй повідомили, що переказують гроші за сина, вона дуже плакала. Каже, нащо мені ті гроші, коли в мене сина нема:

— Ті гроші страшні для мене. Вирішила не брати. Їх переказали на банківську картку. Подумала, краще віддам їх, щоб допомогти тим, хто на фронті.

Жінка розповіла, що порадилася зі старостою села, і та підказала їй, що у Тростянці громадська організація «Учасників АТО «Патріот» збирає кошти на дрони.

Лідії Тульчій повідомили номер рахунку і вона переказала спершу сто тисяч, а коли надійшла друга сума, то додала ще 50 тисяч для ГО «Патріот». Її, маму полеглого воїна, запросили до Тростянецької селищної ради, коли передавали безпілотні літальні апарати. Вона особисто вручила військовому дрон, придбаний за її кошти.

Одні обкрадають армію, а другі рятують донатами

У той час, коли одні обкрадають армію, прості люди, такі, як Лідія Тульчій, віддають гроші, аби підтримати військових швидше вигнати окупантів з нашої землі.

Щира подяка пані Лідії і таким, як вона, благодійникам. У Тростянецькій громаді їх немало. Про них йдеться в одному з повідомлень на сайті громади.


Цитуємо текст повідомлення:

«Разом з ГО «Учасників АТО «Патріот»» від матері полеглого Героя Тульчій Лідії Василівни, фольклорного колективу «Любисток» (філії «СБК с. БУДИ»), релігійної громади храму Успіння Божої Матері (смт Тростянець), волонтерів БФ «Тростянеччина», активних жителів громади сіл Китайгород і Савинці, сім’ї Олександра та Софії Кузь, працівників селищної ради, передаємо БПЛА, зарядну станцію, тепловізійний пристрій рідним бійців, безпосередньо захисникам, які перебувають у відпустці, а також надсилаємо поштою».

Коротко про полеглого бійця

Старший солдат Андрій Ротар 1972 року народження служив у 56-й окремій бригаді.


23 серпня 2022 року отримав тяжке поранення під час артилерійського обстрілу у селі Карлівка на Донеччині. Після надання медичної допомоги військового доправили літаком до Києва. Помер у лікарні 4 вересня 2022 року. Похований у рідному селищі Демидівське.