Поки окремі російські та нібито українські медіа розповсюджують відео зі священиком УПЦ МП Євгенієм Воробйовим, на якому той жаліється через «утиски» та те, що залишився без храму у Ладижині, стало відомо про нові деталі його «місіонерської діяльності». Віряни ПЦУ у приміщенні релігійної споруди, яку тривалий час незаконно утримували прихильники УПЦ МП, випадково знайшли російські «триколори», DVD-диски та календарі з молитвами «за Росію».

Нагадаємо, у листопаді минулого року більшість парафіян Свято-Казанського храму на зборах підтримали перехід з УПЦ МП до ПЦУ. Місцева релігійна громада не тільки пройшла реєстрацію, а й оформила на себе культову споруду, яка, як виявляється, була «нічийною» з 2012 року.

Також людей обурювала відверта проросійська позиція місцевого священика. Ба більше, протоієрей Євгеній Воробйов навіть свого сина після початку війни відправив вчитися до Санкт-Петербургу.

Не зважаючи на відсутність законних підстав, нечисленні прихильники УПЦ МП «на знак протесту» вирішили утримували територію будівлі. Фактично з юридичної точки зору вони захопили храм.

Група прихильників ПЦУ намагалась відновити справедливість ще 28 грудня. Задля уникнення силового протистояння, тоді законні власники так і не потрапили у будівлю.

«Зо два десятки місцевих мешканців чекали на «руський мир», хоча живуть в Україні. Вони і не приховують своє «ставлення» до всього українського. Пригадую, як ми прийшли з українським прапором до огорожі, то вони підняли галас, що його тут не треба», – розповів NaПарижі голова релігійної громади храму ПЦУ Михайло Бондаренко.

Грудневий інцидент став черговим «лакмусовим папірцем» для громади.

«З прапором до Верховної Ради або до міської. А до церкви – з Богословом», – саме такими фразами оперували прихильники Московського патріархату, коли містяни прийшли до огорожі з держпрапором.

Лише ранком 9 січня у Ладижині віряни ПЦУ повернули собі релігійну споруду попри погрози щодо застосування сили з боку Московського патріархату.

Опинившись у приміщенні храми, містяни були шоковані побаченим. Вони ніби опинились у російській глибинці, адже стіни «прикрашали» декілька ікон імператорської родини Миколи ІІ та російських патріархів, які жодним чином не пов’язані з Україною. Окрім релігійних книг з пропагандою «руського миру», у дзвіниці ладижинці знайшли купу каміння, яке, можна припустити, дехто з МП збирався кидати на голови «невірних».

«Днями у храмі ми випадково знайшли ще й російські прапорці. Вони випали із серванту, де зберігались різи. Звісно, ми передбачали, що подібне може бути у приміщенні. Адже священик Євгеній Воробйов пишається тим, що його син навчається у Росії у той час коли наші хлопці гинуть, стримуючи російських окупантів, а цивільне православне населення у прифронтових містах і селах постійно потерпає від ракетних ударів та артилерійських снарядів росіян», – зазначив Михайло Бондаренко.

До речі, жителі міста припускають, що саме син священика сприяв появі на російських телеканалах провокативного за змістом відео про події у Ладижині.

«Складно повірити, що після майже двох років повно масштабної війни, стількох страждань, у нас є земляки, які досі чекають на «руський мир». Це і педагоги, і лікарі. Їх не багато. Але це жахливо… Вони вчать дітей», – зауважив очільник релігійної громади.

Зокрема мова про Максима Козачка, керівника організації «Юний десантник» і  Олександра Мриха, очільника «Військово-спортивного клубу «Рейд»

Між іншим, «російський скарб» у ладижинському храмі не обмежився іконами, календарями, літературою та «триколорами». Для кращого засвоювання пропаганди «руського миру» там використовувались і візуальні джерела. Містяни знайшли підбірку DVD-дисків з пропагандистськими фільмами про Росію і «місце» України. Все у стилі Оксани Марченко, дружини зрадника та кума Путіна Віктора Медведчука, якого у 2022-му обміняли…

Наразі український прапор таки встановлено на дзвіниці. Символічно. На знак того, що і Ладижин, і храм – це Україна. Були, є та будуть. А місце «триколорів» на смітнику чи у залі суду, коли потрібно пред’явити речовий доказ зрадникам, колаборантам і «ждунам», які чекають на «своїх».