-
У Вінниці встановили пам’ятник видатному українському композитору Миколі Леонтовичу, автору всесвітньо відомого «Щедрика». Скульптуру тимчасово евакуювали з Покровська, до якого підступають російські війська.
Серед міст-претендентів на релокацію розглядали Дніпро, Кропивницький та Вінницю. На нашому місті зупинилися зокрема через те, що воно для композитора не випадкове: саме на Вінниччині він народився, прожив частину життя та був вбитий у 1921 році.
Локація також не випадкова. Памʼятник вже встановили у Центральному парку імені Леонтовича. Побачити його можна на місці, де раніше стояв монумент російського письменника Максіма Горького.
Скульптурна композиція складається з кількох елементів. По-перше, самої фігури композитора у весь зріст, у піджаку та у вишитій сорочці. По-друге, з каменю, що на ньому можна побачити залізницю з вокзалом та рухомим складом. Символізму цих елементів вінничанам наразі не пояснили. Так само як поки що не встановили відповідної таблички з підписом, кого увічнено у скульптурі.
Більше про Леонтовича
Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту — нині це Немирівська громада Вінницької області. П’ять поколінь роду Леонтовичів були священниками. Микола Дмитрович не продовжив родинну династію.
Микола був в дитинстві допитливим та кмітливим. Любив бавитися у диригента із братами та сестрами. Батько Миколи Леонтовича — отець Димитрій, який попри сільську освіту і життя вмів грати на віолончелі, скрипці, гітарі і керував хором семінаристів, навчив Миколу музиці. Ці біографічні відомості ми наводили раніше.
Мати Марія Йосипівна, — мала гарний голос і часто співала українські народні пісні. Тому брат і сестри знаного композитора також з дитинства вчилися музики й згодом стали співаками та музикантами.
У 1892 році Микола Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам’янці-Подільському. Тут він освоїв скрипку, фортепіано, духові інструменти, навчився по нотах читати складні партії церковних хорів, вперше почав обробляти народні мелодії і після закінчення семінарії обрав роботу сільського вчителя. Сам організував в селі Чуків, де вчителював перші роки, самодіяльний симфонічний оркестр.
Микола Леонтович був не лише композитором. Він вважав себе громадянином Української Народної Республіки.
20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада третім Універсалом проголосила створення УНР. Тоді Микола Дмитрович учителював у подільському місті Тульчин — викладав у російськомовному жіночому єпархіальному ліцеї.
Одного дня він розпочав урок музики словами: «Добрий день! Сьогодні почнемо вчитися української мови. Хто вміє говорити по-українському?» З десяток дівчат встало», — згадувала Ірина Шеровська-Кравчук, учениця Миколи Леонтовича. Микола Дмитрович звернувся тоді до всіх у класі з настановою, що тепер треба знати всім українську мову, бо ми — громадяни Української Народної Республіки.
У 1901 році Микола Леонтович познайомився із дружиною Клавдією Жовткевич. Сталось це у селищі міського типу Тиврів на Вінниччині.
Клавдія приїхала тоді гостювати до родичів. Микола працював у Тиврові вчителем у духовному училищі. Клавдія — донька священника, була родом із села Підлісся, що на Волині, і вона теж навідалась у це училище. Через рік після знайомства пара побралась.
У музеї досі зберігаються листи, які Микола писав дружині. Вони пронизані теплом, ніжністю. Він часто описував, як сумує за нею, і яка вона в нього красива. Микола Леонтович та Клавдія мали двох доньок — Галину та Євгенію.
Клавдія була дуже дбайливою дружиною. На її плечі лягли всі домашні клопоти. Адже, як потім у спогадах писала їхня донька Галина, батько часто ходив із великою валізою по селах і збирав фольклор, а додому повертався вже надвечір й негайно сідав за рояль, аби писати ноти. А дружина турбувалась, щоб не був голодний. Жінка створила максимальні умови для його творчого спокою і настрою. Вона, очевидно, розуміла, ким є Леонтович для України.
Утім про Миколу Леонтовича ходили плітки, мовляв, він закохався у свою ученицю, 16-річну Надію Танашкевич. Її ще називають музою композитора. Говорили, що Микола навіть придбав квитки, щоб виїхати з нею за кордон.
У 31 Леонтович влаштувався викладати спів у жіноче єпархіальне училище в Тульчині і десять років керував там жіночим хором. Там же згодом познайомився з Надією Танашевич – молоденькою лібретисткою, вихованкою училища. Композитор запевняв, що з лібретисткою його пов’язує лише музика, але дружина Клавдія страшенно ревнувала чоловіка до молоденької Надії.
Микола Леонтович два роки поспіль працював над оперою «На русалчин Великдень». Аби дописати сюжет, потрібна була допомога саме Танашевич. 20 січня 1921 року композитор дістався Стражгорода. Цілий день сидів із Надією Танашевич над оперою.
Наступного дня збирався у з донькою Галиною у Марківку, до батька. Наостанок, Надія йому поворожила по руці. Глянувши, дівчина прошепотіла: «Це лінія життя, але чому вона така коротка?» Леонтович віджартувався, мовляв, смерті не чекає. Але смерть чекала композитора вже за кілька днів.
«І от він дістався Марківки. На календарі — 22 січня 1921 року. Субота, шоста година вечора. Тільки-но до розмови зійшлася родина Леонтовичів: отець Димитрій, Микола, його сестра Вікторія і донька Галина, аж до хати постукався і попросився заночувати подорожній. «Розмова російська, солдатська», — згадував потім батько Миколи Леонтовича. Гість показав посвідчення чекіста і представився Афанасієм Грищенком. Його нагодували, поклали спати.
О 7:30 ранку наступного дня пролунав постріл. Батько влетів до синової кімнати. Напівзігнутим на дивані сидів Микола Леонтович. Стікав кров’ю від прицільного пострілу у груди. «Тату, я помираю», — єдине, що встиг вимовити».
За три місяці до вбивства Леонтовича, 5 жовтня 1921 року, «Щедрик» вперше пролунав в США — Українська Республіканська капела Олександра Кошиця виконала пісню в нью-йоркському «Карнегі Хол». А в 1936 році Пітер Вільховський, який працював на радіо NBC, записав англійську версію слів до «Щедрика» і назвав пісню Carol of the Bells. Мільйони переглядів мають найпопулярніші переспіви цієї пісні на YouTube.
Щедрівка звучала у багатьох серіалах: «Південний парк», «Сімпсони», «Гріфіни, «Суботній вечір у прямому ефірі», «Менталіст». Полюбилась вона і режисерам фільмів — її можна почути у таких відомих стрічках, як «Гаррі Поттер», «Сам удома», «У дзеркала два обличчя»; «Міцний горішок 2», «Сімейка Адамсів».
На відзначення 100-річчя першого виконання «Щедрика» вінницький диригент Назарій Давидовський ініціював флешмоб «Щедрик 100 challenge». У ньому взяли участь понад 60 колективів з усього світу.