Українській армії дедалі важче вербувати молодих чоловіків, тож на допомогу приходять жінки-доброволиці. Від початку вторгнення Росії у 2022 році кількість жінок у війську зросла більш ніж на 20 відсотків і сягнула близько 70 тисяч. Видання New York Times розповідає про тих із них, хто вирішує завагітніти та народити під час служби.
Після приблизно шести місяців спроб – з відвідуваннями лікарів-репродуктологів під час коротких відпусток – бойова медикиня Олена завагітніла, але продовжила служити.
Хоча дехто може вважати, що воювати під час вагітності – це божевілля, Олена каже, що бачить це “трохи інакше”.
“Війна війною, але життя триває”, – цитує її NYT.
Ті, хто вагітніє, часто служать у важких умовах під безперервними обстрілами, живучи без опалення взимку, без води й належних туалетів.
“Це страшно – кожного дня”, – каже 25-річна Надія, яка служила радисткою на передовій аж до восьми з половиною місяців вагітності. Вона згадує, як щоранку змітала зі свого ліжка штукатурку, яка обсипалася зі стелі після нічних вибухів.
Клініка, де їй робили УЗД, закрилася – як і багато навколишніх лікарень.
“Це був безперервний щоденний стрес у поєднанні з постійним фізичним навантаженням”, – каже Надія, яка в лютому народила сина Ярослава.
Тоді як армія США та багато інших армій виводять вагітних військовослужбовиць із зон бойових дій, українські жінки часто служать до сьомого місяця, пише NYT.
При цьому, за словами лікарів і військових, українське військо погано підготовлене для їхньої підтримки – від форми, яка не підходить вагітним, до браку пренатального догляду й дитячих садків.
Після пологів жінки стикаються з болісними рішеннями – як довго залишатися вдома з немовлям та чи варто повертатися до війська, яке гостро їх потребує.
Надія розповіла, що після народження дитини їй дозволили взяти 126 днів оплачуваної відпустки, якщо вона вирішить повернутися на передову. Інакше вона могла взяти три роки неоплачуваної відпустки.
Вона обрала другий варіант, але після цього планує повернутися на службу.
Тим часом Валентина, яка в армії з 2019 року та до повномасштабного вторгнення працювала механікинею в піхоті – що є рідкісною роллю для жінки – скоротила свою декретну відпустку, щоб повернутися на службу.
“Я хотіла кинути виклик суспільству, показавши, що жінка на складній бойовій посаді може виконувати свої обов’язки на рівні з чоловіком”, – цитує її NYT.
Спершу вона вагалася повертатися після народження дитини наприкінці 2021 року, хвилюючись, що військова зарплата не прогодує сім’ю. Але російське вторгнення все змінило, каже вона.
Знайти підрозділ, який погодився б прийняти її, було нелегко, додає Валентина – частково через сексизм, який, за словами експертів, не рідкісне явище в українському війську, пише NYT.
Дозвіл вона отримала лише у серпні 2023 року – коли її синові виповнилося 18 місяців.
Майор Вікторія Кравченко служить в українській армії понад 16 років і є психологинею, яка досліджувала проблему сексизму у війську. За її словами, жінки, які завагітніли, можуть стикнутися зі значними перепонами – наприклад, з командирами, які сумніваються в їхньому рішенні повернутися після народження дитини або у їхній придатності до служби.
Також проблемою є фінансові труднощі, додає вона.
Підпис до фото,Від початку вторгнення Росії у 2022 році кількість жінок у війську зросла більш ніж на 20 відсотків і сягнула близько 70 тисяч
В Україні військо покриває 126 днів декретної відпустки, а також допомогу при народженні дитини в розмірі 41 тисячі гривень протягом трьох років.
Допомагають і деякі приватні ініціативи, пише NYT. Наприклад, група “Землячки” шиє та надсилає вагітним військовослужбовицям спеціальні форми, а благодійна організація “Квітна” надає безплатну медичну допомогу жінкам у мобільній клініці.
За словами Тараса Єфтемія, гінеколога з “Квітни”, за одну останню ротацію їхня мобільна клініка обстежила 573 військовослужбовиць – п’ятеро з них були вагітні.
Армійське керівництво не відповіло на запитання NYT про те, скільки жінок нині вагітні або народили у лавах армії, чи про пренатальний догляд для військовослужбовиць.
62-річна лікарка Віта Марченко опікується вагітними військовослужбовицями у шпиталі у Слов’янську. Там бракує персоналу й обладнання для складних обстежень, але можна приймати пологи.
На її думку, вагітність військовослужбовиці відрізняється від цивільної лише тим, що надає “більшої мети”.
“У них є постійне нагадування, за що вони воюють”, – цитує її NYT.
Попри труднощі, багато вагітних військовослужбовиць кажуть, що розуміють: у війська є нагальніші пріоритети, а служити їх мотивує майбутнє України – і їхніх дітей.
Бойова медикиня Оля каже, що була здивована, дізнавшись у вересні минулого року, що вагітна.
“Я не планувала завагітніти. Коли я пішла на війну, я хотіла воювати до перемоги”, – каже вона.
Спочатку вона тримала вагітність у таємниці, бо боялась, що її переведуть.
Але коли через кровотечу їй довелося провести тиждень у лікарні у грудні, Оля мусила повідомити командиру. Лікарі порадили їй “берегтися”, розповіла Оля. Це було важко, адже вона була єдиною медикинею у своїй роті, й “хлопцям усе одно потрібна медична допомога”. Командир пішов на певні поступки, і Оля перестала виїжджати на бойові позиції.
Вона з обуренням ставилася до припущень, що хтось може сумніватися в її пріоритетах. “Я готова взяти на себе відповідальність за те, що перебуваю біля зони бойових дій із дитиною. Я роблю все, щоб її захистити. Я мушу залишатися тут і допомагати”, – цитує її NYT.
Наприкінці травня вона народила доньку Ірину.
Хоча Оля офіційно залишила військо, вона планує знову підписати контракт приблизно за рік.
“У нас залишилося дуже мало людей із необхідним рівнем досвіду й професіоналізму, – каже вона. – А це довга гра, і ми потрібні”.