• У краєзнавчому музеї Вінниці відкрилася виставка Дмитра Полюховича «Сатанів: втрачений світ стародавнього єврейського цвинтаря», присвячена Дню пам’яті жертв Голокосту.
  • Виставка досліджує культуру євреїв України через символіку та орнаменти на мацевах, зокрема Сатанівського єврейського цвинтаря. Доповненням стали авторські роботи Людмили Коваленко — сувенірні ляльки з подільськими персонажами.

Вчора, 27 січня, в Академічній залі Вінницького обласного краєзнавчого музею відбулася культурна та історична подія — відкриття пересувної виставки відомого подільського краєзнавця, мандрівника, фотографа, члена команди «Україна Інкогніта» Дмитра Полюховича — «Сатанів: втрачений світ стародавнього єврейського цвинтаря» до Дня пам’яті жертв Голокосту.


На виставці представили 25 планшетів з авторськими «витинанками», що відображають традиційне мистецтво євреїв України. Ці роботи створені за мотивами різьблення по каменю на надгробках-мацевах, які датуються періодом від середини XVII до початку XIX століття.

Експозиційний проект розкриває культуру, світогляд та звичаї євреїв України, показує традиції та вірування народу, який упродовж століть живе поряд з нами. Кожне зображення на надгробку має прихований зміст, який Дмитро Полюхович досліджував протягом двох десятиліть.

Сатанівський єврейський цвинтар — це стародавній некрополь, розташований у невеликому подільському містечку, один із найунікальніших у Східній Європі, із похованнями, датованими XVII–XIX століттями.





На його території збереглися мацеви — традиційні єврейські надгробки, майстерно вирізані з каменю. Ці надгробки вражають складними барочними та ренесансними орнаментами, різьбленням та символічними зображеннями, які не лише вказують на імена і дати народження та смерті, а й передають глибокі релігійні, культурні сенси, пов’язані з життям покійних.

Релігійні уявлення євреїв-ашкеназі забороняли зображувати людей. Тож розповідь про небіжчика та про його майбутнє у Кращому Світі й надія на воскресіння з мертвих «шифрувалася» в рослинних орнаментах та зооморфних зображеннях.



Майже кожне таке зображення є ілюстрацією до священних текстів Тори та Талмуду. Втім, зустрічаються й «позакнижні» сюжети. Наприклад головним елементом дуже красивого барокового надгробку на похованні Брайни, доньки Аарона, яка померла 1776 р., є ведмедиця із галузками в лапах.

Тут бачимо не лише ілюстрацію до псалмів царя Давида, де сказано: «Праведник, як пальма, розквітає, як кедр в Леваноні, возвиситься» (популярний сюжет ведмідь з галузками, то і є той праведник в Райському Саду). Майстер у цьому сюжеті також обіграв ім’я небіжчиці: Брайна — дослівний переклад з їдиш — «коричнева». Бачимо паралель імені похованої з коричневим хутром ведмедя.

Вдалим доповненням виставки є чудові авторські роботи шаргородської мисткині Людмили Коваленко — сувенірні ляльки із серії «містечкові персонажі», виготовлені з теплою симпатією до пересічних постатей подільського містечка Шаргород.




 



Джерело