- Свого часу у Вінниці працювало чимало закладів та було багато символів, які мали великий попит серед містян, але не збереглися до наших днів.
- У нашій третій публікації на цю тему пригадуємо ще п’ятірку улюблених місць вінничан.
Якби заклади з цієї нашої добірки існували сьогодні, вони, у більшості своїй, не витримували б ніякої конкуренції через свою моральну застарілість. Проте десятки років тому вони були передовими у своїх нішах.
До прикладу, в універсамі «Вінниця» можна було придбати імпортну побутову техніку. У кінотеатрі «Жовтень» були чи не найдешевші квитки на фільми. А ще на сеансах школярі переховувалися від суворого директора, який завжди змушував приходити на заняття підстриженими.
Чи пам’ятаєте годинник на Парижі, біля якого свого часу полюбляли призначати побачення? А як щодо кінотеатрів, що розміщувалися у справжніх літаках? Не забуваймо й про судно «Ісаковський», яке підіймало за собою великі хвилі і могло довезти пасажирів аж до ресторану «Дубовий Гай».
Універсам «Вінниця»
Свого часу був, мабуть, найпопулярнішим серед жителів Замостя магазином. Вінничани пригадують, що продавали там як продукти, так і побутову техніку, на кшталт модних колись касетних магнітофонів зі світломузикою. Порожні полиці і тотальний дефіцит — також помітна частина історії цього закладу.
З особливою теплотою переповідають містяни про смачні трубочки з білковим кремом та пончики, посипані цукровою пудрою, які там колись продавали. Придбати там можна було й соки на розлив, і морозиво у бабусі-продавчині на вході.
На початку «нульових» до будівлі прибудували другий поверх, а кілька років тому провели масштабну реконструкцію всього комплексу. Зараз цей торгівельний центр називається «Петроцентром».
Кінотеатр «Жовтень»
Збудували його у 1950 році, а перестав існувати кінотеатр на початку 2000-х. На його місці відкрили магазин. Цю функцію будівля виконує й досі.
Особливою популярністю «Жовтень» користувався серед студентів педагогічного та школярів. Збереглися спогади про те, що останні постійно замість уроків ходили на ранкові сеанси, адже директор їхньої школи змушував учнів приходити підстриженими. Якщо вони такими не були, директор не допускав хлопців у навчальний заклад.
У 1970-х «Жовтень» був одним з найдешевших у Вінниці. Квитки для дітей коштували 10 копійок, а для дорослих 25 та 35 копійок, залежно від ряду. Любили містяни переглядати там індійське та французьке кіно. Тут крутили радянські кінокартини та американські.
Годинник на Парижі
У 1980-х роках одним з найбільш впізнаваних атрибутів вінницького «Парижу» був годинник, що розміщувався посеред площі. Насправді годинників було два, але нам не вдалося достеменно встановити, коли перший замінили другим. Більш ранній виглядав класично, а ось його наступник віддавав якоюсь футуристичністю, яку мало хто з містян зрозумів.
Перший варіант годинника
Біля годинника часто призначали зустрічі та побачення. Так і казали: «О 15.00 біля годинника». Коли його демонтували, невідомо, але на світлинах початку 90-х годинника вже немає. Наразі цю локацію «Парижем» майже ніхто не називає. Офіційна сьогоднішня назва — Майдан Небесної Сотні.
Другий варіант годинника
Кінотеатри-літаки
Один такий, літак ІЛ-14, стояв на подвір’ї Будинку офіцерів до 1991 року — перший пасажирський літак, що масово випускався в СРСР. Квитки на сеанси продавала бухгалтерка Будинку офіцерів, переодягнена у форму стюардеси.
У 1980-х кінотеатр почав занепадати. Пізніше його закрили, перетворивши на авіапамʼятник. Кілька разів літак підпалювали. Після чергової пожежі, борт порізали на брухт та вивезли у невідомому напрямку. На його місці УПЦ московського патріархату побудували храм Георгія Побідоносця.
Другий, ще більший авіалайнер, містяни могли бачити на дитячому майданчику, що розташовувався колись навпроти Центрального автовокзалу. Таким був літак ТУ-104А. Борт міг одночасно перевозити 100 пасажирів. До переобладнання його на ще один дитячий кінотеатр, лайнер 20 років курсував на маршрутах Узбекистану, Сакартвело та України.
Кінотеатр закрили у 80-х. Вхід до літака опечатали, а сходи прибрали. У середині збереглися штурвали, панель приладів, крісла пілотів, через що підлітки й молодь полюбляли туди пробиратися.
Як і в попередньому випадку, авіапамʼятник порізали на брухт та вивезли з Київської у 1991 році. На його місці невдовзі постала греко-католицька церква Покрова Богородиці.
Судно «Ісаковскій»
Орієнтовно з 1960-х до початку 1980-х років Південним Бугом ходило глісуюче судно, назване на честь російського поета, лавреата Сталінських премій Міхаіла Ісаковского.
Вміщувало таке 65 пасажирів, а курсувало від Сабарова до Коло-Михайлівки, де діяли піонерські табори та працював ресторан «Дубовий Гай». Крім того, містянам подобався тамтешній сосновий ліс. Однак суходолом дістатися туди було складно, тому затребуваними були катери. Спочатку невеликі, а коли очистили річище Бугу, пустили більший.
Ісаковскій на Десні
Багато містян, пригадуючи «Ісаковского», плутають його з «Ракетою», що була колись рок-зіркою серед пасажирських катерів Союзу. Але у Вінниці «Ракети», ймовірно, ніколи не було. Принаймні, ми не знайшли цьому підтверджень. Та й незрозуміло, навіщо в умовах річки Південний Буг міг би знадобитися величезний швидкісний катер, під корпусом якого розташовані підводні крила.
Основною версією зникнення «Ісаковского» з річкових маршрутів вважається його заборона через сильні хвилі, що їх він пропливаючи підіймав. Це нібито розмивало береги і шкодило річковій фауні. Деякі вінничани пригадують: «Коли він пропливав повз пляж «Хімік», ми кидалися у воду з криками: «Ісаковскій» йде! Щоб пострибати в його великі хвилі». Або ще: «Я виріс на річці біля Староміського мосту. І ми завжди чекали на нього, щоб як на морі у хвилі пірнати чи поколихатися на човні».
У мережі ми знайшли інформацію, що після Вінниці «Ісаковскій» виконував рейси на річці Десна та курсував на лінії «Київ — Новосілки — Пирново» та «Київ — Зазимʼє — Пирново».