Вінничанин, народжений у день Незалежності, вчить долати бар’єри
Андрій Щербацький, ровесник незалежної України, відзначає 33-й день народження 24 серпня 2024 року. Його особиста історія переплітається з доленосними подіями країни: тринадцять років тому, у 19-річному віці, він отримав травму хребта, що змінила його життя, прикувавши до інвалідного візка. Сьогодні Андрій активно допомагає військовим та цивільним, які зіткнулися з подібними випробуваннями, знаходячи сили для реабілітації та повернення до повноцінного, активного життя.
Вінничанин поділився з журналістами своїм шляхом подолання труднощів, роботою з людьми, що потребують підтримки, та тим, як він розуміє справжню незалежність.
Шлях до власної свободи
До фатальної травми Андрій мріяв стати пожежником, присвячуючи вільний час заняттям боротьбою: дзюдо, сумо та самбо. Різке падіння кардинально змінило його плани. Період після травми був надзвичайно складним. Андрій згадує повну залежність від сторонньої допомоги – рідних, громадського транспорту, інших людей. Найпростіші дії, як-от вихід з дому, ставали викликом, супроводжуючись невпевненістю та переживаннями щодо реакції оточення.
Однак, незважаючи на всі перешкоди, Андрій рішуче змінив своє життя. Він продовжив навчання, знайшов роботу, створив сім’ю, здобув водійські права та придбав авто, довівши, що життя на візку не обмежує можливостей.
Наставник для тих, хто шукає опору
Свій унікальний досвід подолання життєвих випробувань Андрій Щербацький вирішив трансформувати на допомогу іншим. Він розпочав роботу в сфері реабілітації, спочатку як диспетчер служби перевезення людей на візках, а згодом – співпрацюючи з громадською організацією «Група активної реабілітації».
Сьогодні він є невід’ємною частиною реабілітаційного центру «Поділля», де офіційно обіймає посаду асистента ерготерапевта. Його обов’язки включають не тільки навчання військових та цивільних ефективно користуватися інвалідними візками, долати архітектурні бар’єри, але й психологічну підтримку, допомогу в адаптації до нової реальності.
Спорт, зокрема настільний теніс, став для Андрія не лише відновленням, але й потужним інструментом для демонстрації того, що важка травма – це не кінець шляху. Він активно ділиться своїми спортивними навичками з підопічними, надихаючи їх вірою у власні сили. «Моя зараз ціль у житті – допомагати створювати цю незалежність, допомагати хлопцям долати психологічні бар’єри, входити в соціум. Для мене незалежність – це можливості», – підкреслює Андрій.
Він також працює соціальним працівником, допомагаючи людям у вирішенні бюрократичних та інших соціальних питань. Хоча міська інфраструктура стає більш доступною, Андрій відзначає, що існують ще місця, які потребують адаптації для людей з обмеженою мобільністю, і його мрія – створення повністю інклюзивного середовища.
Андрій проводить паралелі між власним життєвим шляхом та історією України. Його народження в день проголошення незалежності, тривале подолання труднощів та невпинна боротьба за самостійність перегукуються з розвитком держави. Він вважає, що 33 роки для України – це лише початок, і вірить у майбутню перемогу, яка стане черговим етапом її становлення. Для нього, як і для країни, незалежність – це свобода вибору, можливість діяти самостійно та не дозволяти жодним бар’єрам обмежувати потенціал.