Історія нескореного духу: як кухар став героєм і пройшов шлях реабілітації
Дмитро Накалюжний, позивний «Академік», військовий 110-ї окремої механізованої бригади, нині проходить складний, але важливий етап реабілітації у Вінниці. Його шлях на війні почався не з військової кар’єри, а з мирної професії кухаря. До повномасштабного вторгнення Дмитро не мав досвіду служби в армії. Однак, коли країна потребувала захисників, у березні 2022 року він без вагань став до лав Збройних Сил.
“Я вагався до цього — йти, не йти. Я бачив, як хлопці вже їхали на фронт захищати Запоріжжя і так далі. То я просто потім пішов і все”, — згадує Дмитро.
Після короткого навчання, яке тривало близько місяця, спочатку його готували як артилериста. Проте, згодом, при формуванні 110-ї бригади, Дмитра призначили кухарем, використовуючи його цивільний фах. Він зазначає, що усвідомлював усі ризики: “Ми не знали, куди йшли, ми не знали, що буде завтра. Ми свідомо розуміли, що можемо загинути, отримати поранення. Такий був час. Тоді не було часу вагатися чи розмірковувати. Ми просто йшли, бо так треба було, і все”.
Спочатку Дмитро відповідав за харчування особового складу, готував їжу та збирав посилки для бійців на передовій. Згодом він вирішив перейти на більш активну роль, прагнучи робити більший внесок у оборону країни. Так Дмитро став оператором безпілотника. “Я зрозумів, що роблю малий вклад у війну. Не те, що у перемогу, просто у цей процес. Я порахував, що роблю малий вклад”, — пояснює своє рішення військовий. Він пройшов навчання у розвідувальній роті, опанувавши керування дронами, і успішно виконував завдання з розвідки, спостереження, виявлення ворожих позицій та коригування вогню.
Життя на межі: поранення та шлях до відновлення
Наприкінці січня, під час одного з бойових завдань, Дмитро вирішив супроводжувати свого побратима, який мав вирушити на позицію самотужки. “Треба було підтримати побратима, бо він би пішов сам. Я просто вирішив, що маю йти з ним, бо не хотів його самого відпускати”, — ділиться спогадами військовий.
На жаль, це рішення обернулося трагедією. В посадці стався вибух. Дмитро не одразу зрозумів, що сталося, але одразу побачив, що обидві його ноги травмовані. “Я просто пройшов десь, може, метра три, побачив ноги — ліва нога вивернута, права розірвана. І я просто зрозумів, що йти вже не можу”, — розповідає він. Навіть у критичному стані, Дмитро зміг самостійно накласти турнікет. Проте, його побратим, якого він намагався підтримати, загинув. Після поранення Дмитро близько трьох годин чекав на евакуацію.
Першу допомогу він отримав на стабілізаційному пункті, а згодом його доправили до Запорізької обласної лікарні. Після операції Дмитро прокинувся вже без ноги. “Коли прокинувся, вже побачив, що все, що я ще живий, слава Богу. У мене купа трубок, купа бинтів, і я дуже блідий, бо втратив багато крові”, — описує свої перші відчуття після пробудження.
Після лікування у Запоріжжі, Дмитра перевезли до Вінниці, де він пройшов п’ять операцій. Хірурги проводили формування кукси та загоєння ран, готуючи його до протезування. Почалася довга реабілітація, спрямована на відновлення фізичної активності. Після повного загоєння ран Дмитро розпочав тренування з тимчасовим протезом. “Поки ти ходиш, нога худне. Вона сходить за рік часу доволі сильно. А далі вже робиться постійний протез”, — пояснює він особливості процесу.
Нині Дмитро вже другий місяць ходить на протезі. Його реабілітацію ускладнила повторна ампутація — лікарям довелося видалити частину кістки, яка заважала протезуванню. Адаптація до нового тіла потребує часу та зусиль. Дмитро відчуває фантомний біль, який може посилюватися через зміни погоди та атмосферного тиску. “Це дуже складний процес на перших початках. Це може бути і рік, і два — у кожного все особисто. Немає єдиної ампутації, у всіх ампутації різні. І відчуття так само”, — підкреслює військовий.
Незважаючи на труднощі, Дмитро вже може самостійно керувати автомобілем та пересуватися містом. Він зазначає, що міська інфраструктура часто створює виклики для людей з ампутаціями. “Якщо в тебе ноги нема, то питань дуже багато стосовно комфорту пересування як містами, так і взагалі якимись закладами”, — констатує він.
Нині для Дмитра справедливий мир — це не лише завершення війни, але й покарання тих, хто її розпочав. “Щоб люди, які почали це все, були покарані. По-справжньому покарані, отримали своє покарання. Оце буде, мабуть, справедливий мир”, — впевнено каже військовий.