- 14 липня оголосили днем жалоби. Саме в цей день 2022 року російська армія ударила ракетами «Калібр» по центру Вінниці. В результаті атаки загинули 29 людей, серед них троє дітей.
- Вінницькі медики згадують день трагедії.
Два роки тому, 14 липня о 10.15, у Вінниці пролунала повітряна тривога. О 10.46 почали з’являтися повідомлення про три вибухи, перед цим місцеві жителі бачили ракету, що пролітала над Бершаддю та Вінницею.
За інформацією Нацполіції, три російські ракети поцілили в будівлю Будинку офіцерів, паркувальний майданчик поблизу дев’ятиповерхового Будинку побуту «Ювілейний» та клініки «Нейромед».
В результаті атаки загинули 29 людей, серед них троє дітей. Ще більше двох сотень звернулись за медичною допомогою, з них 117 направили на амбулаторне лікування, а 80 госпіталізували з різними ступенями тяжкості (близько 50 — у тяжкому стані).
Лікарні в той день були переповнені постраждалими від обстрілу. Цей день ніколи не забудуть вінницькі медики. Напередодні річниці трагедії, вони згадують, як все було.
Вінницька дитяча обласна клінічна лікарня
Оксана Моравська, медична директорка Вінницької дитячої обласної лікарні
Ромчик Олексів, який вижив після удару по Вінниці, нещодавно вперше приїхав зі Львова на місце загибелі мами. Про це розповідає батько Ярослав на сторінці хлопчика у Facebook. Це перший приїзд Романа після тих страшних подій 14 липня 2022 року.
Зазначимо, що мама хлопчика, Галина Олексів, була музиканткою. Спершу навчалася у Вінницькій дитячій музичній школі №2, згодом — закінчила Вінницький коледж культури та мистецтв імені Леонтовича. Із чоловіком та сином жила у Львові, а у Вінницю приїжджала в гості до батьків.
У той трагічний день Ромчик з мамою завітали в діагностичну клініку Нейромед. Галина загинула, хлопчика відкинула ударна хвиля. Далі була Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня та реанімаційна палата, в якій Роман лежав перших три дні з опіками — 45% зовнішніх, ще 35% — внутрішні.
Цей день добре пам’ятає медична директорка дитячої лікарні Оксана Моравська.
— Через десять хвилин після того, як ми дізналися про авіаудар, ми всі були на робочих місцях. Хто був вдома, хто у відпустці чи на дачі — всі медики покинули свої справи і приїхали в лікарню, — розповідає Оксана Моравська. — Ми знали, що у нас згуртований, професійний колектив, але те, що ніхто нікого не обзвонював, а всі з’явилися на роботі — це словами не передати.
Роман Олексів з татом
Тоді з місця трагедії до дитячої лікарні доправили біля десятка дітей. Найбільше постраждав 7-річний Роман Олексів. Лікарі кажуть, що він дивом вижив.
— Найважчим серед маленьких пацієнтів був Ромчик. Трагедія сталася в четвер, а ми його в суботу по санавіації вже відправили до Львова у вкрай важкому стані, а звідти — за кордон. Він був на вентиляції легень, був в такому важкому стані, що ми не знали, що буде в найближчих 5 хвилин. Але наші реаніматологи стабілізували його стан, що коштувало колосальних зусиль. лікарня була повністю готова, щоб надати всім допомогу.
За словами Оксани Моравської, інші діти були в більш легкому стані, але вони теж потребували нагляду: через черепно-мозкові травми їм МРТ робили головного мозку, КТ.
Вінницька дитяча лікарня продовжує приймати дітей, постраждалих від війни. Нині, в лікарні знаходяться двоє хлопчиків із лікарні «Охматдит», яка 8 липня була розбомблена ворогом.
Вінницька обласна клінічна лікарня ім.М. Пирогова
Роман Чорнопищук, керівник Клінічного центру термічної травми та пластичної хірургії лікарні ім. М. Пирогова
Центр термічної травми та пластичної хірургії обласної клінічної лікарні ім.М. Пирогова вважають найкращим та найбільшим в регіоні.
За словами керівництва, до початку війни типовий характер опіків був побутовим. Зараз додались воєнні травми: у військових термічна травма комбінується з мінно-вибуховими, з пошкодженнями кісткових структур і тканин та внутрішніх органів.
Керівник Клінічного центру термічної травми та пластичної хірургії лікарні ім. М. Пирогова, доктор медичних наук Роман Чорнопищук розповів, як відділення надає допомогу постраждалим від війни.
— З 2022 року кількість пацієнтів значно зросла, — каже Роман Чорнопищук. — Ледь не кожен день до Центру звертаються пацієнти з територій, де зараз ведуться активні бойові дії.
Пам’ятає він і день ракетного обстрілу по Вінниці два роки тому.
— В липні 22 року, після ракетного удару по Будинку офіцерів, у нас було інтенсивне надходження пацієнтів, — каже керівник Центру. — Коли дізналися про обстріл, колектив та адміністрація організувалися. Певний час було важке затишшя, а потім почали везти людей з різними видами травм. Ми надали допомогу всім постраждалим, а також їх рідним — вони зазнали важкого психологічного потрясіння.
За словами медика, особливість їх спеціальності полягає в тому, що дуже важко спрогнозувати, хто, коли і як може отримати травму.
— Ми координуємо роботу з іншими центрами, особливо з вищим рівнем надання допомоги, — говорить Роман Чорнопищук. — Важких пацієнтів, якщо така необхідність існує, після стабілізації та в супроводі медичного персоналу на спеціалізованих каретах швидкої допомоги можемо направити в інші лікувальні заклади.
Вінницька міська лікарня швидкої допомоги
Олександр Фомін, головний лікар Вінницької лікарні швидкої допомоги
Раніше ми писали, що відбувалося 14 липня в Вінницькій лікарні швидкої допомоги.
Одразу після вибуху, медики зі всіх медзакладів міста з’їхалися в лікарню швидкої допомоги. Їх ніхто не кликав.14 липня 180 медиків Вінниці працювали, як один єдиний організм. В лікарні варилося пекло з людських тіл, сліз, горя, промінчиків надії.
За словами головного лікаря Олександра Фоміна, 14 липня в лікарню після вибуху звернулося 117 людей. Госпіталізували — 56, усі інші отримали необхідну допомогу і пішли додому.
— Тут 14 липня пекло було, перших постраждалих поліцейські привозили, потім звичайні вінничани, потім швидкі пішли, і всі спрацювали просто чудово, — говорить лікар. — Заповнили все подвір’я аж до аптеки, яка на в’їзді до лікарні….
Загалом,того дня в лікарні швидкої допомоги з жертвами вибуху працювало десь 180 медиків.
— Всі лікарні з’їхалися, хто не черговий, всі приїхали, лікарі, медсестри, санітарки, — говорить Фомін. — Ніхто нікого не кликав, вони почули про вибух і всі були тут. І працювали, як один єдиний організм.
Десь близько десятої вечора, може пів на одинадцяту почало усе заспокоюватись. Тож актив лікарні зібрали всіх лікарів, завідувачів і залишились всі на ніч. Окрім чергової зміни (75 людей), залишилось ще 50, адміністратор залишився. Пережили ніч. Сьогодні лікарі розуміють, що вже можна всім ночувати вдома.
— Тільки на подвір’ї лікарні перед приймальним відділенням працювали близько ста медиків, це і лікарі, які разом з іншими витягували потерпілих із громадських автівок, включаючи з медсестрами і санітарами, — розповідає Фомін. — Ми за 40 хвилин розгорнули 12 операційних, провели 41 операцію. Розходились близько півночі, деяких медиків я просто виганяв. Бо вони мені казали: «ми з вами залишимось». Говорю їм: «я залишаюсь тут, як адміністратор, ідіть відпочиньте». Наступного дня, опів на п’яту ранк,у виходжу на вулицю покурити — стоять засранці курять. Аж плакати хочеться.