Місто Вінниця багате на різні пам’ятки, пов’язані з релігією та іншими предметами культу. Зокрема, це стосується православних храмів: у Вінниці їх справді багато. Однією з найколоритніших є церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Історія храму розпочалася у 1732 році. На жаль, на якийсь час її захопили уніати та здійснювали у ній свої служби аж до кінця 18 століття. 1793 року Вінниця була приєднана до Російської імперії, внаслідок чого і церква теж стала православною. Вона досить швидко придбала постійних парафіян, тут постійно відбувалися богослужіння. У 1814 році храм був помітно упорядкований: до нього прибудували приміщення, в якому шили і упорядковували облачення священнослужителів. У самому храмі встановили два кліроси, щоб у богослужінні брав участь не один хор, а два склади (буденний та святковий).
В 1861 перед входом до церкви спорудили дзвіницю, яка плавно з’єднувалася з притвором. Вона вийшла досить високою – майже 20 метрів. Втім, для міської парафії це якраз був підходящий варіант: перехожі могли здалеку почути дзвін, що закликав на вечірню чи ранкову молитву. А через 5 років граф Генріх Грохольський пожертвував церкві істотну суму на будівництво та благоустрій церковно-парафіяльної школи для дітей та дорослих. У Вінниці це стало своєрідним нововведенням: раніше люди вчилися вірі безпосередньо в сім’ї, якщо, звісно, не вчилися у семінарії чи духовній академії. Але це було доступно лише майбутнім священнослужителям, а не звичайним парафіянам.
Поступово дерев’яна церква Різдва Богородиці стала справжнім духовним осередком Вінниці. Парафіян ставало дедалі більше, і вже було неможливо вмістити всіх охочих. Особливо на великі християнські свята — Великдень, Різдво, Трійцю, Хрещення тощо. Тому церковно-парафіяльною радою було ухвалено рішення про будівництво нового храму — цегляного. При цьому дерев’яна споруда нікуди не поділася, там, як і раніше, відбувалися богослужіння.
Будівництво було завершено 1914 року, але, на жаль, історія внесла свої корективи. Почалася Перша світова війна, потім революція та всі пов’язані з цим події. 1920 року дерев’яна церква повністю припинила своє існування. За однією версією її підпалили більшовики-блюзнірники, а за іншою — розібрали на будматеріали. У 1930 році закрили і цегляний собор, перетворивши його на склад для зберігання зерна. Трохи пізніше тут організували місцевий клуб.
Лише після війни церкву повернули віруючим. Тут почалися відновлювальні роботи, а наприкінці хрущовського правління вона взагалі перетворилася на кафедральний міський собор, оскільки Спао-Преображенський був закритий. У 70-ті роки одночасно з богослужіннями тут велися роботи з реконструкції, церкву розписували та всіляко впорядковували.
Незважаючи на те, що первісного храму з дерева вже давно немає, місцеві жителі продовжують називати його дерев’яним. Він щоденно відкритий для богослужінь.