- Вінничани Артем Іванішин та Вадим Кондратюк задовго до великої війни стали близькими друзями. Після її початку обидва приєдналися до лав ТрО, а потім до штурмової бригади «Лють». Захищали країну на Донеччині. Загинули 14 лютого неподалік Бахмуту. Сотні містян прийшли провести їх в останню путь.
Недільним ранком перед церквою Воскресіння Христового, що неподалік від «Універмагу» зібралося кілька сотень людей. Усі вони терпляче чогось чекали. Навіть холодний вітер і накрапування лютневого дощу не змусило їх ховатися у приміщенні. Коли негода посилилася, одна з жінок, що стояла у натовпі, промовила: «Небо за нашими хлопчиками плаче». Витираючи хустинкою мокрі од сліз очі, її сусідка ствердно закивала.
Про те, що присутніх тут зібрало горе, здогадатися нескладно. За парною кількістю квітів у букетах. За чорними хустками на головах. За безліччю заплаканих очей. Випадковий подорожній міг дізнатися про похорон навіть за сотні метрів звідси, стільки людей вишукувалося у коридор пошани вздовж центральних вулиць.
Коли на подвір’я храму завернув перший катафалк, схилилися сотні колін. У такому положенні сотні очей спостерігали, як за ним заїжджає другий. Біля багажних відділень автівок вишукувалися поліціянти. Саме їм сьогодні нести труни полеглих на війні Героїв.
Це сталося 14 лютого. У селі Григорівка, що за кілька десятків кілометрів від Бахмута. Вінничани Артем Іванішин та Вадим Кондратюк якраз виконували бойове завдання, коли чітко в їхню позицію прилетів російський снаряд. Обидва загинули на місці. Обидвом назавжди 23.
Артем та Вадим познайомилися сім років тому, коли ще підлітками прийшли до Вінницької молодіжної ради. Присутні друзі згадували, що обидва мріяли змінити Вінницю на краще. Саме тому вони долучалися чи не до всіх корисних ініціатив, ініційованих згаданою вище організацією.
— Погляньте, скільки сюди прийшло людей, їхніх знайомих та друзів. Ніколи б не подумав, що ми зберемося з такого сумного приводу, — говорить колишній голова Вінницької молодіжної ради та чинний депутат ВМР Дмитро Мира. — Ці хлопці були всюди і завжди. Здавали кров, їздили у дитячі будинки, підтримували інші корисні ініціативи. Вони були рушійною силою молоді нашого міста.
До початку великої війни Артем та Вадим працювали помічниками депутатки Вінницької міської ради Світлани Ярової. В одному зі своїх крайніх дописів вона писала: «У мене більше ніколи не буде таких, як ви. Душевних, відповідальних та альтруїстичних».
— Ви були на зв’язку 24/7. Звідти запитували, як ми тут, чи все у нас добре, як там мій батько, який потрапив в аварію. Ви справжні Герої! Ми вас ніколи не забудемо, — говорить Світлана, стоячи біля трун хлопців.
Ворожий снаряд впав у такій близькості від вінничан, що одну з трун, Артемову, не дозволили відкрити. Дивлячись на неї, а потім переводячи погляд на сусідню домовину, один зі священників не стримує сліз.
— Мені дуже складно говорити, тому що я знав їх обох. Артем виріс на сусідній вулиці, був у нашому храмі пономарем… Це були друзі, які пройшли своє життя поруч. І завершують його також поряд, — звертається до присутніх цей священнослужитель. — Коли Артем пішов на війну, він постійно надсилав мені повідомлення з іменами тих, хто йде на нуль. Просив молитися за них. Ми завжди так і робили. Я передавав ці імена в усі церкви та монастирі, які тільки міг, щоб і там молилися. Сьогодні я передаю імена Артемія та Вадима в усі можливі храми, щоб молилися вже за них. На превеликий жаль, за спокій їхніх душ.
У церкві не знайшлося достатньо місця, аби всі охочі могли попрощатися з загиблими. Тому після заупокійної панахиди труни винесли на двір, де ще близько пів години люди зносили квіти, вклоняючись і дякуючи Героям за захист.
Захищати країну Вадим та Артем пішли у перші дні великої війни. Спочатку приєдналися до лав територіальної оборони, а у березні 2023-го добровільно вступили до об’єднаної штурмової бригади «Лють». Служили у підрозділі «Цунамі».
Провести вінничан в останню путь приїхало близько двох десятків побратимів та посестер. Не лише безпосередніх колег, також операторів дронів, але й чимало артилеристів. Серед них є ті, з ким пліч-о-пліч Вадим та Артем починали свій військовий шлях.
— Усі ми пішли воювати добровільно. Ніхто одне одного раніше не знав, але ми стали справжньою сім’єю. Разом тренувалися. Жили в одній кімнаті. Готували їжу також разом. Потім разом працювали. Вони були нашими очима. Ми завдячуємо їм багатьма успішно виконаними завданнями. Це люди, яких всі поважали, — говорять артилеристи бригади «Лють».
Є серед присутніх й друг «Кучерявий». Востаннє підходячи до труни, боєць не стримує сліз. Побратими підбадьорливо плескають його по плечам: «Тримайся, друже». Загибель Артема та Вадима стала для нього справжньою трагедією.
— Позивний Артема — «Депутат», а у Вадима — «Юрист». Вони мріяли обіймати ці посади. І я певен, що це були б кращі депутати та юристи. Ці хлопці справжні добряки. Вони стільки всього встигли досягнути, але при цьому залишалися надзвичайно простими. Вони могли б собі винаймати велику квартиру, а натомість ми жили з ними у крихітній кімнатці, куди лише три каримати могли вміститися. Вони стільки всього мене навчили, — розповідає близький друг загиблих «Кучерявий». — Це справжні промінчики світла у тому пеклі, в якому ми жили. Мені страшенно їх бракуватиме.
Друг «Кучерявий» говорить, що на те рокове завдання пішло троє їхніх бійців. Двоє вінничан та захисник, на ім’я Ігор. Його ховають у цей самий день, але у рідному Тернополі.
— Усі разом ми збиралися 5 березня їхати до Тернополя. Ігор мав весілля грати. Ми вже фотографів знайшли, й багато чого іншого зробили. Думали, що станемо свідками створення ще однієї прекрасної сім’ї, але не судилося, — продовжує «Кучерявий». — Фото, які ви бачите на хрестах — я робив. Мені боляче на них тепер дивитися. Я видалив більшість світлин зі свого інстаграму, бо їх робив або «Юрист», або «Депутат». Вся галерея телефона у мене у спільних фото. Це були прекрасні друзі. Я старший за них лише на два роки, але збираючись до хлопців, я всім завжди казав: «Їду до своїх малих. Вони на мене чекають».
Поховали Артема Іванішина та Вадима Кондратюка на Алеї Героїв.
Фото у матеріалі Сергій Гомон