- Авторка сходила на співбесіду до шахраїв. Нікого не ображаю — роботодавці самі так представилися. Це було провально.
- А молодь до них просто косяком йде, зажмуривши очі на очевидний кримінал, адже на війні всі засоби гарні. Чи не так?
Незнайомий номер постукав у телеграм близької мені людини, назвався Катериною, запропонував роботу. Умови як для дівчини, яка не може похизуватися великою зарплатою — просто казкові. А саме: теплий офіс, три перерви на каву, обід за розкладом, ти не напружуючись маєш 25 тисяч грн на місяць.
Підступність в тому, що це славнозвісний кол-центр, який розрахований на довірливих абонентів. Тобто розводняк, але з патріотичною прошивкою — ми намахуєм русню. І типу все безпечно, працюємо як благодійний фонд, комар носа не підточить… Тож домовились про «зустрітись на каву» на 12.00, до цього Катерина просила скинути фото, щоб можна було впізнати претендента на роботу. Так як істинний абонент на зустріч не пішов, обійшлись без…
На зустріч пішла я
Трохи раніше зазначеного часу, в кафе купа народу. Але роботодавців впізнаю одразу і навіть без фото. Їх двоє, хлопець і дівчина. Він в дублянці і самовпевненій позі, вона трохи напружена постійно в телефоні. І судячи з того, що за 15 хвилин спостереження перед ними сиділо троє — дівчина весь час моніторить зустрічі. До речі, про претендентів, це були три хлопці, сподіваюсь повнолітні, але це не точно. І тут по графіку я.
Одразу попередила — що прийшла не очікувана ними, скажімо Ірина, і трохи наїхала — що контора якась мутна, і збивати зі шляху близьку людину не дозволю. Або пояснюйте. Хлопець в дублянці пояснювати нічого не хотів, сказав, що говоритиме лише з претендентом на посаду.
Він говорив російською, неприємно, але виправдано — ну бо з російськомовними ж наче «працюють».
— Я тут, вважайте мене претендентом, — кажу хлопцю.
— Записуйтесь на время, встрєтімся, посмотрім, пообщаємся, — відповідає.
Коротше, через пару раундів словесного пінг-понга, типу «давайте поспілкуємось, я ж хвилююсь — не о чем разговаривать, не переживайте» більш-менш в нас вийшло ось що.
— Мы работаем уже больше десяти лет, а во время войны делаем полезное дело, подрываем економику вражеской страны, по-моему, ето круто.
— Але до війни вашими жертвами були українці…
— Ну нет, мы работаем территориально (про що це — не зрозуміло, авт).
— Є якісь критерії, за якими ви обираєте собі працівників, хто вам підходить, а хто ні? І взагалі чи не занадто для шахрайської контори проводи конкурс вакансій?
На це хлопець в дублянці доволі різко, але величезною часткою гордості в голосі заявив:
— Я мошенник, и она мошенница (киває на дівчину поруч), и нас таких 300 человек мошенников. У нас крутятся огромные бабки, в нас вливаются десятки тысяч долларов. Так что мы можем выбирать, кого хотим, можем не выбирать, кого не хотим, претендентов всегда есть куча.
— Ну ок, а стосовно безпеки працівників. Коли маєш справу з подібною роботою, на який захист працівники можуть розраховувати?
— У нас есть служба безопасности.
— Як ваша служба безпеки зможе захистити людину, яка по суті веде злочинну діяльність. Ви можете впевнено сказати, що ваші «працівники» одного дня не стануть «фігурантами»?
— Чтобы появилась криминальная ответственность, необходимо криминальное дело, а оно без заявителя из ниоткуда возникнуть не может. Вряд ли российские граждане будут заявлять на нас.
— «Навряд чи», така собі страховка…
Вікно Овертона
Є така штука, а насправді психологічний інструмент впливу на суспільство — Вікно Овертона, який успішно використовується в політиці, економіці та будь у чому. Суть його — перетворити загальносуспільні норми від неприйнятних до цілком задовільних.
Так от у випадку з кол-центрами, з одного боку — це все незаконно і неправильно. З іншого боку — ми говоримо про росіян, яких розводять на гроші, що само по собі є богоугодною справою…
Але як би ми це не називали, все одно — це шахрайство, і за нього є кримінальна відповідальність, яка в залежності від частини в статті 190, може вартувати від 2000 грн штрафу до 12-ти років в’язниці з конфіскацією.
До речі, Опендатабот, 10 січня 2025 року опублікував аналітику по шахрайствам в Україні. А саме про майже 65 тисяч кримінальних проваджень за статтею 190 «Шахрайство», які було відкрито за 2024 рік. Це на 21 % менше ніж у 2023 році, проте це майже втричі більше ніж до війни.
Звичайно, не всі ці справи про телефонне шахрайство. Але саме це направлення здобуло неабияке поширення, і щоб там не розповідали «роботодавці», більшість жертв телефонних шахраїв — українці, до речі, про такі історії неодноразово писали і на сайті 20 хвилин.
Ними активно займається поліція, для них створена тимчасова слідча комісія при Верховній раді, яка зазначає, що в країні зараз працює близько 2000 таких кол-центрів. Їх накривають в одному місці, вони вилазять в іншому. І як правило там працює молодь.
Які ризики існують (крім статті 190)
Існує три легальних способи отримання грошей:
- ти щось створюєш,
- ти інвестуєш,
- ти працюєш на когось.
І четвертий — це нелегальний шлях, типу рекету, пограбування, шахрайства…
Чим останній пункт відрізняється від перших трьох — він не створює додаткової вартості (якщо говорити з економічного боку, а не з огляду на Кримінального кодексу України).
Але тут з’являється ще одна складова — воююча сторона. В тій стороні живуть росіяни, яких певна кількість наших українських людей за певну суму грошей фінансово знекровлюють. І все наче красиво і виправдано, але виникає питання — де гроші? І тут не про 25 тисяч грн, які йдуть щомісяця працівникам контори…
Тому, якщо ваша дитина збирається стати «солдатом економічного фронту» (мова не про «спілки хакерів», які працюють на інтереси держави, там все ясно і, так би мовити, з благословення спецслужб), а займатися шахрайством під стягами «ми ж русню найо..єм», то от які питання потрібно її поставити, на думку психотерапевта.
- Ти знаєш, що це таке?
- Ти розумієш, звідки там беруться гроші?
- Ти розумієш, куди ці гроші йдуть?
- І найголовніше — чи є якісь альтернативні способи заробити грошей?
— Тому що, по-перше — це толерування шахрайства, яке може призвести до того, що глазомір зібʼється, і згодом відрізнити, де чужі, а де свої, буде важко або просто непотрібно, — говорить психотерапевт Валерій Андросов. — Втім, якщо на сьогодні коллцентри — єдиний адекватний метод для молоді заробити грошей, то це капец. Зрозуміло, що зараз всюди криза, а ця сфера цвіте і пахне. Відповідно, для молодих хлопців і дівчат набагато простіше піти туди, тому що по професії маркетолог, айтішник, фронтенд розробник і так далі, ти не потрібен.
Втім, є певні типи особистості, які можуть займатися такими справами. Зокрема, це людина, яка розуміє що вона буде робити за гроші, і такі дуже швидко стають топами. Або людина, яка зовсім не розуміє, на що підписується, ну типу перша робота. І на цій роботі дуже простий конкурсний відбір: ти ставиш питання — ти не підходиш.
А якщо вже говорити про наслідки, типу якоїсь «поломки» в етичній чи моральній структурі дівчат і хлопців, які туди йдуть, то тут можна поміркувати на тему: що було раніше курка чи яйце. Тобто, чи не йдуть туди працювати молоді люди, для яких вже певні етичні кордони, або не існують, або далеко за межами. Тому що, в якийсь момент ти все одно починаєш розуміти, що ти робиш. І в тебе є вибір — ти можеш встати і піти або залишитись.
P.S. Я попросила свого сина, який зараз навчається в коледжі, уявити ситуацію: «В тебе на руках є певна спеціальність, але роботу ще треба знайти, а тут пропонують теплий офіс, обід за розкладом, три кава брейки і 25 тисяч грн в місяць, ти нічого особливо не робиш, просто розводиш людей на гроші, і ще наче інтереси країни захищаєш. Пішов би?»
— Ні, — відповідає малий.
— А чому?
— Мам, ну уяви ситуацію, мене запитає дівчина, друзі, просто знайомі: «А ким ти працюєш?». Що я скажу — шахраєм?