Колишній вчитель фізики після поранення навчає дітей у позаурочний час робототехніки, на заняття приходить 38 учнів, а комп'ютерів тільки вісім, та й то старі. Хто може допомогти їм?
- Після важкого поранення він переніс 31 операцію!
- Поки лікарі збирали його, як каже, по частинах, пораненого записали у СЗЧ.
- Після лікування пересувається на інвалідному візку, але все одно змушений був їхати у свою частину район бойових дій.
- Як воїн з Херсона опинився на Вінниччині і чим тут займається?
- Чому просить допомоги — не для себе, а для дітей, з якими працює?
«Лікарі кажуть, що мій організм більше не витримає операцій, бо вже вичерпав їх ліміт, — розповів у розмові з журналістом «20 хвилин» 32-річний Дмитро, військовий 57-ї окремої мотопіхотної бригади. — У моєму тілі ще залишаються сотні осколків. Три з них біля самого серця».
Опис його покаліченого тіла після важкого поранення може травмувати психіку. Сталося це 5 грудня 2022-го року. Він навіть час запам’ятав — о 12 годині 20 хвилин. Тоді перебував на бойовій позиції. Стримували орків біля Бахмута. Позицію наших захисників ворог обстріляв з танка.
Від деяких епізодів його розповіді — мороз по спині. Але сам він не скиглить. Розповідає так, ніби це сталося не з ним, ніби все це бачив у кіно. Можливо, тому, що нині у нього нове життя. Попри те, що пересувається на інвалідному візку, працює. Вчитель фізики зайнятий тією справою, якою займався до війни. Дуже цим задоволений.
«За освітою я вчитель фізики, але у жодній школі, куди звертався, на роботу не взяли, — говорить Дмитро. — Можливо, тому, що кабінети фізики зазвичай на другому поверсі, а ліфтів у школах нема. Що відповідали? Нема вакансій».
Місце для оборонця країни знайшлося у центрі позашкільної освіти «Простір». Цей заклад знаходиться у Гнівані, де нині проживає вчитель-доброволець з Херсона. Щоправда, взяли за сумісництвом, бо ніяк не вдається звільнитися із ЗСУ.
Нині військовий більше піклується про дітей, з якими працює. Йому так хочеться, аби вони мали гарну базу для занять! Саме тому звернувся з проханням підтримати своїх вихованців. Якої підтримки вони потребують, розповімо далі. Поки що говоримо про непросту історію патріота з Херсона і про те, як він потрапив у Гнівань.
Біля Антонівського мосту нас «поливали» з авіації й артилерії
До війни Дмитро вчителював у рідному Херсоні. У перший день великої війни, 24 грудня 2022-го, він доєднався до місцевої Тероборони. Мама й бабуся, з якими проживав, не встигли навіть зрозуміти його слова, що йде на війну.
«Нам видали автомати і одразу групами на автобусах доставляли до Антонівського мосту, — розповідає співрозмовник. — Завдання було зупинити наступ росіян. Але як це було зробити, коли нас там поливали з авіації, танків і артилерії. Тому невдовзі поступила команда відступати. У тій суєті я застрибнув не у свій автобус».
Дмитро звернув увагу, що поруч з ним у салоні всі у військових одностроях, один він у цивільному одязі. Під час зупинки командир вишикував на перекличку. Добре, що мав з собою документи, тому зумів довести, хто він і звідки взявся у підрозділ військових.
«Я опинився разом з воїнами 57-ї окремої мотопіхотної бригади, — уточнює Дмитро. — Мені сказали, що маю зробити вибір: повернутися до своїх у Тероборону або їхати далі з військовими. Я вибрав другий варіант. Спершу мене зарахували у резерв. Потім приставили до кухаря помічником. Після того відправили на навчання на оператора ПТРК (протитанкового ракетного комплексу) «Стугна». Крім того, набув навиків стрільби з ручного протитанкового гранатомета. Мабуть, тому, що я фізик за освітою, мене направили вчитися на таку військову спеціальність».
Найбільш хвилюючою подією для військового було звільнення від росіян рідної Херсонщини. Після того їх «перекинули» на Донеччину. Там зупиняли ворога на підступах до Бахмута.
«У «Стугни» є виносний пульт керування, — розповідає Дмитро. — Завдяки такому функціоналу можна вести вогонь на відстані. Ми встановлювали комплекс на горищі багатоповерхівки, самі розташовувалися трохи нижче на останньому поверсі і так вели вогонь. Протягом одного тижня вдалося знищити п’ять танків. «Стугна» дуже гарна зброя».
За словами співрозмовника, на початку грудня 2022-го, вони отримали команду допомогти піхоті. Для цього видали ручні протитанкові гранатомети (РПГ). Позиція знаходилася в окопі на околиці Бахмута. Старші за віком воїни змінювалися через дві години. Дмитро перебував на позиції протягом десяти годин. Казали, молодий, витримає. На той час йому було 30 років. 5 рудня над ними завис дрон. Чий — невідомо. Після того їх обстріляли з танка. Дмитро дістав дуже важке поранення. На щастя, його вдалося доправити до лікарні. Першу операцію провели у Бахмуті.
Потім були медичні заклади у Дніпрі, Вінниці, Львові, Ужгороді, знову у Вінниці. Попервах його довго не могли привести до тями. Лікарі казали, що народився у сорочці. Вижити з такими пораненнями — це справжнє диво. На реабілітацію відправляли у Хмільник і Немирів.
Мамі він зателефонував на 10-й день після поранення. Після того вона постійно перебувала з сином. Супроводжувала його у всіх згаданих вище лікарняних закладах. Їздила також у його військову частину. Без неї він навряд чи зумів би здолати такий шлях. Адже пересувається на інвалідному візку. Для чого йому у такому стані, з другою групою інвалідності, знадобилося їхати у район бойових дій?
У частині не вірили, що я на візку
Майже два роки тривали лікування й реабілітація оператора ПТРК «Стугна» 57-ї окремої мотопіхотної бригади Дмитра. Йому вже встановили другу групу інвалідності, але документи на звільнення із ЗСУ воїн дотепер не отримав. Принаймні, такою була ситуація на час нашої з ним розмови.
«Якщо ти не звільнений зі служби, тебе нікуди не візьмуть на роботу і пенсію по інвалідності не заплатять», — говорить Дмитро.
У важко пораненого військового все було непросто. На одному з етапів лікування він звернув увагу, що перестали платити зарплату. У березня 2023-го не надійшли кошти на банківську картку. Став з’ясовувати причину. Вдалося вийти на зв’язок з діловодом їхньої частини.
«Тебе подали у СЗЧ, то про яку зарплату ти говориш?», — відповів той.
Встановити факт про своє СЗЧ вдалося наприкінці квітня. Виплату відновили. Але виникла нова проблема. Щоб пройти ВЛК на звільнення зі служби, потрібен наказ командира військової частини.
«У частині не вірили, що я пересуваюся на інвалідному візку, — розповідає Дмитро. — Хоча надсилав всі медичні документи, фото, відео. Попри все це, мене зарахували у резервну роту. Її командир хотів, щоб я приїхав і він переконався, що я дійсно на візку».
Довелося їхати — іншого варіанту йому не залишили. У дорозі Дмитра супроводжувала мама. З Вінниці до Харкова доїхали поїздом. А далі?
«Далі добиралися на таксі із залізничного вокзалу до автостанції, — каже співрозмовник. — Візок складається, його — у багажник, мені допомогли забратися у салон. На автостанції пересіли у маршрутку. Доїхали до одного з райцентрів. Туди за нами виїхала машина з військової частини. Повезли до командира. На той час частина знаходилася у районі бойових дій, до передової залишалося, можливо, кілометрів 20, а може, й менше».
Запитую, що сказав командир, коли побачив військового на візку?
«Нічого не сказав, бо я його не бачив, — продовжує Дмитро. — Зі мною розмовляв діловод частини. Взяв документи і повідомив, що треба чекати».
Чекання затягнулося. У частину Дмитро їздив 10 квітня, нині на календарі уже листопад. Чекає…
Мама народилася у Гнівані
На запитання, чому Дмитро обрав для проживання Гнівань, у нього проста відповідь: «Мама тут народилася і проживала до 12 років, коли батьки переїхали у Херсон».
Тепер у Гнівані вони купили половину будинку. Помешкання старе, ремонтують. У Херсоні деякий час залишалася бабуся. Але їх будинок затопило після того, як русня підірвала Каховську ГЕС. Перші поверхи опинилися під водою. Довелося виїжджати.
«До нашої квартири вода не добралася, але жити там стало проблемно, тому бабуся теж переїхала, нині вона з нами у Гнівані, а моя рідна сестра з сім’єю винаймає житло у Вінниці», — розповів Дмитро.
Вісім старих комп’ютерів на 38 дітей
У школах Гнівані не знайшлося місця для вчителя фізики. Принаймні, так йому відповідали. Влаштуватися вдалося у центр позашкільної освіти «Простір». Працює за сумісництвом, бо дотепер не звільнився із ЗСУ. Веде заняття у гуртках «Інформатика» та «Програмування і робототехніка».
Коли розповідає про нову роботу, навіть у голосі відчувається, наскільки йому подобається працювати з дітьми.
Нині у нього три групи: у двох по 12 дітей, в одній 14. Учні — від першого і до випускних класів.
«Як же вони хочуть навчатися і з яким бажанням це роблять!» — каже співрозмовник. — Хочеться дати їм ті знання, які сам маю. Шкода, що комп’ютери старі. Та й мало їх — тільки вісім одиниць. Можливо, хтось зможе оновити, діти будуть дуже вдячні за таку допомогу».
Тим часом Дмитро просить передати для гурткової роботи стару техніку — ноутбуки, комп’ютери, монітори, мобільники. Запитую, для чого їм це?
«Дітям дуже подобається паяти, ремонтувати, збирати і, звичайно, програмувати, — каже співрозмовник. — Навчитися ремонтувати своїми руками це дуже важливо».
Центр «Простір» знаходиться у Гнівані за адресою: вулиця Подільська,1 (працюють з 11 до 18 з понеділка по п’ятницю).
Зателефонувати Дмитру можна за номером: 093 – 14 61 828.
У Вінниці передати техніку можна через сестру Дмитра пані Наталію, її номер телефону він повідомить після розмови з тим, у кого є можливість допомогти.