Командир відділення 61-ї бригади Андрій Скрипник нагороджений 9 серпня 2024 орденом "За мужність" III ступеня, відновлення документів добилася його мати пані Валентина.
- Як жінка зі Жмеринки добилася ордена для сина і зберегла документи на нагородження його побратимів.
- Тепер вона просить,щоб нагородили побратимів, подання на яких зробив командир бригади.
- Де ці документи?
Розповідаємо про незвичайну історію війни з росіянами. Йдеться не про подвиг когось із захисників на фронті. Мова про матір, яка втратила на війні єдину дитину. У пам’ять про нього у неї залишився документ, точніше, його копія — нагородний лист на нагородження її дитини орденом «За мужність» III ступеня. Документ датований 2023 роком. Але сина не було серед тих, кого нагородили. Коли вона намагалася з’ясувати це у Міноборони, їй повідомили, що не отримували подання.
Вона зрозуміла, що треба відновити справедливість.
Жінка дотепер зберігає не тільки нагородний лист сина. Має такі само подання на його побратимів. Загалом у списку 46 військових. Припускає, що документи на їх нагородження так само, як і на її сина, не дійшли до військового відомства.
Допомогли копії нагородних листів
Жінку, про яку йде мова, звати Валентина Скрипник (вона не родичка автора статті, у нас однакові прізвища -Авт.). Пані Валентина працює у Жмеринці на залізниці. В обідній час поспішає за одним маршрутом — йде на кладовище до могили сина. Андрій був єдиною дитиною в неї. Приносить квіти, каву. Приходить, щоб подумки поговорити зі своїм Андрійком. Буває, несе квіти на Алею Героїв. Кладе їх біля портрета свого Андрюші, як називає сина. Йому назавжди залишилося 25. Він загинув 1 грудня 2022 року у бою на Херсонщині.
Матері вдалося добитися справедливості — сина нагородили орденом «За мужність» III ступеня (указ президента датовано 9 серпня 2024 року).
Хоча перше подання на нагородження не дійшло до Міноборони.
Як їй вдалося добитися справедливості?
Жінка радить іншим не опускати руки у складних ситуаціях, коли йдеться про світлу пам’ять полеглих рідних людей.
«Восени 2022-го року Андрій приїжджав додому, — згадує пані Валентина. — Буквально на один день. Разом з побратимами приганяли машину на ремонт. Ніч переночував — і знов поїхав».
Під час тієї зустрічі син говорив мамі, що командир пропонував його на нагородження. Андрій відмовився. Вважав, що є хлопці, які більше заслуговують на нагороду.
Ті, хто приїжджав разом з ним, сказали мамі, що Андрій скромний. Насправді він заслужив на орден. Вони ж то добре знають!
Андрій служив командиром відділення зв’язку у 100 батальйоні 61 окремої Степової бригади Корпусу резерву Сухопутних військ.
Мати постійно допомагала підрозділу. Намагалася передавати хлопцям все, що вони просили. Така допомога особливо була потрібна у перші дні війни. Про її активність знало керівництво частини. Жінка підтримувала контакти з командирами її сина.
1 грудня 2022 року її син загинув у бою на Херсонщині. Командир подав його на нагородження орденом «За мужність» III ступеня. Мати попросила надіслати їй копію документа. Так вона отримала копії списку із 46 нагородних листів військових, яких рекомендували удостоїти такої само високої нагороди. Серед них було прізвище її Андрія.
Однак в указах президента про нагородження військових мати не знаходила прізвище сина.
Вирішила вияснити, чому так? Писала у різні інстанції, зокрема, у Міноборони й офіс президента. Неприємно вразила одна з відповідей. У ній йшлося про те, що військовий Андрій Скрипник не значиться у списках їхньої частини.
Побратими, з якими служив Андрій, пояснили жінці, що частину з них перевели служити у 82-у окрему десантно-штурмову бригаду. Де тепер подання на нагородження, їм складно сказати. До речі, з побратимами сина жінка дотепер підтримує контакти, передає їм допомогу, підтримує материнським словом.
«Я постійно на зв’язку із шести побратимами мого Андрія, — каже співрозмовниця. — Вони для мене як сини».
Дехто з цих хлопців нині виконують завдання у Курській області. Тому жінка так уважно стежить за подіями у цьому регіоні, пильно вдивляється в обличчя на кадрах відеозйомок, зроблених на Курщині.
Дзвінок з Міноборони
Той телефонний дзвінок став несподіванкою для пані Валентини. Каже, це вперше за час її листування з різними структурами щодо з’ясування нагороди сина, їй зателефонував посадовець. Та ще й з Міністерства оборони.
Від хвилювання жінка запам’ятала тільки ім’я чоловіка. Каже, звати його Віталій.
«Він сказав мені, що йому доручили встановити, де документи на нагородження її сина, — розповідає пані Валентина. — Повідомив, що уже займається цим. Розповів, з ким спілкувався. Чекає відповіді з частини. Приємно було почути від нього, що обов’язково дізнається про все. Якщо не знайдуть подання, зроблять нове, але нагородять сина обов’язково».
Невдовзі після того вона отримала листа з військової частини.
Каже, перед нею вибачилися за те, що сталося. У кінці тексту подякували за виховання сина справжнім патріотом і відданим присязі воїном.
Ось фрагмент листа за підписом командира частини: «Повідомляємо Вас, що подання на нагородження орденом «За мужність» III ступеня Вашого сина Скрипника Андрія Ігоровича було неодноразово зроблено в/ч А 3425, але жодної відповіді не надходило. Сталося це через прикрий факт недопрацювання Корпусом резерву Сухопутних військ, куди направляли подання. У даний час в/ч А3425 входить до іншого армійського корпусу Сухопутних військ. З відповідальними особами встановлено повний контакт і чітка взаємодія стосовно подання документів від 18.06.2024 року про нагородження Вашого сина».
Мати зрозуміла, що подання робили після її звернень. Це видно з дати — 18 червня 2024 року.
А 9 серпня з’явився указ президента, де серед нагороджених орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) є її син — Андрій Скрипник.
Якби не те слово — «посмертно»
Пані Валентина задоволена, що їй вдалося добитися справедливості у пам’ять про сина. На жаль, радіти не доводиться. Якби не те слово в дужках — «посмертно», тоді по-іншому сприймалася б нагорода.
«Орден мені ще не вручили, — каже мати Героя. — Не думаю, що він загубиться так, як це сталося з документами на нагородження. Я звикла чекати».
Восени 2023 року Валентину Скрипник запрошували до Жмеринської міськради. У присутності депутатів міськради передали нагороду від командира військової частини, в якій служив її син, — «За оборону рідної держави».
Нині вона переймається нагородженням військових з того великого списку. У їхніх нагородних листах є слова: «Гідний нагородження орденом «За мужність».
«Під час розмови з представником Міноборони розповіла йому, що у списку на нагородження, крім мого сина, є ще понад сорок військових, — говорить пані Валентина. — Просила, щоб перевірили, хто з них нагороджений. Бо я не знаходила указів президента, де б були прізвища з того списку хлопців з нашого Жмеринського району».
Жінка каже, що буде цікавитися, чи нагородять їх так само, як Андрія? Їй невідомо, чи знають рідні про те, що цих військових подавали на нагородження?
У списку є прізвище наших земляків. Один з них Віталій Зленко. Він служив на високій посаді командира роти. Загинув 13 червня 2022 року на Херсонщині. Микола Ставнійчук із села Топорівка, служив старшим стрільцем, загинув 10 серпня 2022 року на Миколаївщині; естонець Вадим Яарвєотс із Браїлова, був командиром відділення, загинув 30 серпня 2022 року на Херсонщині.
Збирає кошти на ремонт і придбання авто для десантників
З перших днів війни Валентина Скрипник допомагає військовим.
Нині вона відкрила збір на придбання автомобіля для побратимів сина з 82-ї десантно-штурмової бригади. Каже, хлопцям потрібен бус.
Одночасно завершує збирання грошей на ремонт автомобіля для десантників з цієї ж бригади.
Реквізити можна знайти у Фейсбуці на сторінці Валентини Скрипник.
Коли ми спілкувалися з нею. Жінка була заклопотана приготування «заготовок» овочів на зиму. Їй, як завжди, допомагала мати пані Зоя, бабуся полеглого Андрія.
«Настане зима і хлопці обов’язково попросять чогось домашнього, — говорить співрозмовниця. — Знаю це з минулих років. Тому не можна проґавити нинішній час. Навіть у вихідні робимо з мамою закрутки. Вільний від основної роботи час, чому не працювати?»
Пані Валентина поділилася гарною новиною. Каже, кума з чоловіком подарували їй автоклав. Тепер має можливість робити м’ясні консерви. Не для себе — для військових.
«Раніше ходила просити тих, хто має автоклав, приготувати тушонку, не в кожного була можливість допомогти, тепер сама це роблю вдома», — розповідає співрозмовниця.
Підтримка бригади, яка нині на Курщині
Реквізити на підтримку збору коштів на придбання і ремонт авто для 82-ї десантно-штурмової бригади:
https://send.monobank.ua/jar/2ZgPczHRXE
https://send.monobank.ua/jar/46w38P3foo