Мобілізація попри бронювання: як вінницькі суди розглядають випадки помилкових призовів
Законодавство України передбачає бронювання для працівників підприємств та установ, що мають критичне значення для держави. Це покликано забезпечити безперебійну роботу в особливий період. Особа, яка має чинне бронювання, за законом не підлягає мобілізації. Однак, на практиці трапляються випадки, коли військовозобов’язаних призивають, незважаючи на наявність відстрочки. У таких ситуаціях законність дій територіальних центрів комплектування (ТЦК) та подальші кроки громадян стають предметом розгляду у судових інстанціях.
Судова практика: від скасування наказу до залишення у війську
Вінницькі суди вже розглядають справи, де позивачі оскаржують мобілізацію, яка відбулася всупереч чинному бронюванню. Аналіз судових рішень виявляє різні підходи та наслідки для позивачів.
В одній зі справ, розглянутих суддею Наталією Жданкіною (справа № 120/6359/25), позивач, викладач Медичного університету імені Пирогова, був мобілізований через три дні після оформлення бронювання. Університет, маючи статус критично важливого, забронював своїх співробітників через державну систему. Навіть коли застосунок “Резерв+” відображав відстрочку, чоловіка призвали до війська. Суд скасував наказ ТЦК про призов, визнавши, що на момент мобілізації позивач мав статус заброньованого. Проте, вимогу про виключення його зі списків військової частини суд відхилив, посилаючись на відсутність такої підстави для звільнення зі служби в законі та постанову Верховного Суду про незворотність призову. Таким чином, позивач отримав відшкодування судового збору, але залишився у війську.
Інша справа (№ 120/12088/25) під головуванням судді Марини Мультян стосувалася здобувача ступеня доктора філософії. Позивач мав чинну відстрочку, яка діяла до серпня 2025 року, проте був мобілізований наприкінці липня того ж року. Суд, встановивши, що відстрочка була чинною, а доказів її анулювання не було, визнав накази про призов та зарахування до військової частини такими, що “вичерпали свою дію” виконанням. Однак, на відміну від першого випадку, суд скасував ці накази і зобов’язав військову частину виключити чоловіка зі списків особового складу. Суд наголосив, що скасування незаконних наказів сприяє стабільності правовідносин і демонструє неприпустимість мобілізації осіб, які мають право на відстрочку.
У третій розглянутій справі (№ 120/13095/25), де головуючим була суддя Алла Чернюк, позивач, працівник залізничної станції, мав посвідчення про відстрочку. Попри це, ТЦК проігнорував надані документи та мобілізував його. Суд встановив, що відстрочка була чинною, а обов’язок перевіряти її наявність покладається на ТЦК. Суд підкреслив, що громадянин не несе відповідальності за неналежне відображення інформації про відстрочку в реєстрах чи її неотримання центром комплектування, особливо коли роботодавець вже інформував ТЦК про статус працівника. У результаті, суд скасував наказ про призов та наказ військової частини про зарахування.
Важливість доказової бази та правильне формулювання позову
Слід зазначити, що навіть при наявності перемоги в суді, питання про повернення зі служби може вирішуватися по-різному. Ефективність позову значною мірою залежить від правильності формулювання позовних вимог.
Для успішного оскарження помилкової мобілізації юристи радять збирати виключно офіційні документи, що містять прив’язку до конкретних дат. Це включає:
- Витяги з “Резерв+” із зазначеним терміном дії.
- Довідки або посвідчення про відстрочку.
- Накази роботодавця про бронювання та підтвердження їх оформлення через державну систему.
- Листування роботодавця з ТЦК, що може свідчити про попереднє інформування про статус працівника.
- Документальні підстави скасування відстрочки (якщо таке мало місце), із зазначенням дати та причини.
Важливими також є документи, що підтверджують сам факт призову: наказ ТЦК та наказ військової частини про зарахування до списків. Якщо самостійно отримати ці документи не вдається, допомогу може надати адвокат, який також може витребувати їх через суд.
Слід пам’ятати, що подання позову саме по собі не скасовує наказ про призов і не дає права самовільно залишати частину. Для зупинення мобілізаційних заходів на час судового розгляду існує інструмент забезпечення позову, проте його задоволення не є автоматичним і потребує окремого розгляду судом.
Судова практика свідчить, що за умови належного підтвердження чинного бронювання, можна досягти не лише скасування наказу ТЦК, але й усунення наслідків незаконної мобілізації. Водночас, якщо на момент призову бронювання ще не було належно оформлене, лише факт працевлаштування на підприємстві, яке має право бронювати, не буде достатньою підставою.