Молодший сержант Андрій Скрипник працював на залізниці, міг отримати бронь чи відстрочку від мобілізації, але він з перших днів війни пішов у військкомат проситися на фронт.
- Волонтерка зі Жмеринки Олеся Поліщук створила петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно) єдиній дитині її колеги — молодшому сержанту Андрію Скрипнику.
- Розповідаємо, яким був Андрій.
- Схилімо голови перед його пам’яттю, підтримаймо ініціативу про присвоєння жмеринчанину найвищої нагороди держави, бо він поліг на полі бою, захищаючи усіх нас.
Мати Андрія Скрипника, пані Валентина, в обідній час має свій усталений маршрут — йде на кладовище до могили сина.
Приносить квіти, каву. Приходить, щоб подумки поговорити зі своїм Андрійком. Буває, несе квіти на Алею Героїв. Кладе їх біля портрета свого Андрюші, як називає сина. Йому назавжди залишилося 25. Він загинув 1 грудня 2022 року у бою на Херсонщині. Андрій був єдиною дитиною в мами.
Коли почалася війна, добровольцем став у стрій захисників країни. Воював у 61-й окремій Степовій бригаді, у військовій частині А 3425 на посаді командира відділення зв’язку.
— Восени 2022-го року Андрій приїжджав додому, — згадує пані Валентина. — Буквально на один день. Разом з побратимами приганяли машину на ремонт. Ніч переночував — і знов поїхав.
Під час тієї зустрічі син говорив мамі, що командир пропонував його на нагородження. Андрій відмовився. Вважав, що є хлопці, які більше заслуговують на нагороду.
Ті, хто приїжджав разом з ним, сказали мамі, що Андрій скромний. Насправді він заслужив на орден. Вони ж то добре знають!
Мати постійно допомагала побратимам з підрозділу сина. Передавала все, що вони просили. Така допомога особливо була потрібна у перші дні війни. Про її активність знало керівництво частини. Жінка підтримувала контакти з командирами Андрія. Вона дотепер з ними на зв’язку.
Відколи Андрія не стало, ще більше допомагає хлопцям, з якими він служив. Жінка каже, буде робити це доти, доки вистачить сил. А їх має вистачити доки не здобудемо Перемогу.
Поки син був живий, пані Валентина не задумувалася над його нагородами. Для неї він уже був Героєм після того, як з перших днів війни залишив роботу в Жмеринці на залізниці і пішов у військкомат.
Жінка каже, що Андрій навіть не допускав розмови про те, щоб залишитися вдома. Відомо, що залізничникам надають бронь або відстрочку від мобілізації. Це могло торкнутися і її сина, але він не хотів про це чути.
Провести в останню дорогу сміливого воїна приїжджали ті, з ким він служив. У той сумний час жінка знову чула слова про сміливість Андрія.
Військові люди здебільшого не багатослівні. У ті хвилини вони втішали матір розповідями про те, наскільки сміливим був Андрій. Згадували, як допомагав побратимам у складних ситуаціях. Був надійним, себе не жалів задля інших.
Вона слухала і плакала. Як можна було стримати сльози у такі важкі хвилини.
Після похорону пані Валентина не раз згадувала ті розповіді побратимів Андрія. Одного разу під час телефонної розмови з його командиром той сказав, що на Андрія подали документи на нагороду. Уточнив, що зробили це тоді, коли був ще живий.
На підтвердження сказаного командир надіслав матері копію подання на нагородження сина.
Минав час, але ніхто не говорив їй про нагороду. Жінка стала з’ясовувати, де документи. Вона відчувала свій обов’язок перед пам’яттю сина встановити істину з його нагородженням. Вона дійшла до Міноборони. Дізналася, що документи втрачено. Завдяки її зусиллям документи поновили.
А 9 серпня 2024 року опублікували указ президента України під №502/2024 «Про нагородження державними нагородами», де у списку нагороджених є прізвище її сина — Скрипника Андрія Ігоревича. Його удостоїли ордена «За мужність» III ступеня.
Волонтери зі Жмеринки, з якими постійно працює Валентина Скрипник, запропонували підготувати петицію на присвоєння Андрію звання Героя України. Жінка не стала заперечувати. Ініціативу підготувати петицію взяла на себе волонтерка Олеся Поліщук. Документ створили 24 грудня 2024 року.
Жмеринські волонтери звертаються до небайдужих підтримати їх у відзначенні свого земляка Андрія Скрипника. Він віддав найдорожче — своє молоде життя за нас з вами. Його мати уже не дочекається сина. Про внуків він говорив їй, що це не на часі. Спершу треба окупантів вигнати з нашої землі.
Світла пам’ять воїну! Доземний уклін його матері, яка виховала сина справжнім патріотом рідної землі.
Нагадуємо ще раз про прохання жмеринських волонтерів: підтримайте петицію. Зробити це можна за посиланням.